Симфіз (зрощення) – symphysis – хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).
Кісткове з’єднання – synostosis – це з’єднання за до кісткової тканини (скостеніння хряща між епіфізом й діафізом у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тканин швів черепа, крижової кістки). В синостозах повністю відсутня рухливість.
М’язове з’єднання – synsarcosis – це безперервне з’єднання за до м’язової тканини (з’єднання лопатки з тулубом), де гається максимальна рухливість.
Під суглобом (зчленування) – articulatio – розуміють рухоме з’єднання кісток, суглобові поверхні яких вкриті хрящем і утримуються суглобовою капсулою та зв’язками, з утворенням між ними щілиноподібної порожнини, заповненої синовіальною рідиною. Внаслідок цього суглоб розглядають як переривчасте з’єднання – diarthrosis – найбільш досконалий б з’єднання між собою двох або декількох кісток, який дає можливість збільшувати розмах і значно урізноманітнити відтінки рухів одного компонента скелета відносно іншого.
Наголосити, що обов’язковими компонентами будь-якого суглоба є: суглобові поверхні, як мінімум, двох кісток, вкриті гіаліновим суглобовим хрящем, суглобова капсула та синовіальна рідина, яка заповнює суглобову порожнину.
Суглобовий хрящ – cartilagо articularis – шар гіалінового хряща на суглобовій поверхні кісток. Він не має судин і нервів, його живлення забезпечується за рахунок поживних речовин, що надходять із крові судин суглобової капсули та кістки, а також із синовії. Зовнішня поверхня суглобового хряща рівна і блискуча, блакитно-білого кольору і не вкрита охрястям. Суглобовий хрящ забезпечує ріст епіфізів у довжину, зменшує тертя між кістками, залежно від його товщини послаблюється сила поштовху під час руху, оскільки цей хрящ дуже пружний. Перехід шару хряща в кісткову основу відбувається поступовим його звапнуванням, чим досягається закріплення суглобового хряща на суглобовій поверхні. Іноді суглобовий хрящ випинається так, що його суглобова поверхня у вигляді облямівки охоплює кістку, з якою з’єднується, збільшуючи суглобову ямку і контактну поверхню суглоба (плечовий і кульшовий суглоби), що визначається як суглобова губа — lábrum glenoidále.
Суглобова капсула – capsula articularis – сполучнотканинна двошарова мембрана, яка закріплюється муфтоподібно до кісток, що з’єднуються, поблизу країв суглобових поверхонь, герметизує порожнину суглоба. Товщина капсули неоднакова не лише в різних суглобах, а й в різних її ділянках. Волокнистий шар (зовнішній) – stratum fibrosum – є продовження окістя, що переходить з кістки на кістку, з’єднуючи їх одна з одною, багатий на судини і нерви. Відповідно до характеру руху в суглобі, за рахунок локального потовщення волокнистої оболонки капсули, утворюються додаткові зв’язки. Синовіальний шар – stratum synoviale – побудований із пухкої волокнистої сполучної тканини, вкриває зсередини волокнистий шар, обмежуючи суглобову щілину, продукує шляхом ультрафільтрації суглобову рідину. На поверхні цієї оболонки, оберненої до порожнини суглоба, є синовіальні ворсини і складки. В деяких суглобах капсула утворює випини – синовіальні сумки.
Синовія – synovia – світла, тягуча рідина жовтуватого кольору. Вона виділяється синовіальною оболонкою капсули і виконує різні функції: змащує суглобові поверхні кісток, зменшуючи тертя між ними, є живильним середовищем для суглобового хряща, в неї виділяються продукти обміну речовин хрящової тканини, збільшує зчеплення кісток завдяки в’язкості, амортизує суглоби. Із суглобів синовіальна рідина відводиться лімфатичними судинами, тому пошкодження і забруднення порожнини капсули суглоба небезпечне для життя тварини.
План строения простейших соответствует общим чертам организации эукариотической клетки. Генетический алпарат одноклеточных представлен одним или несколькими ядрами. Если есть два ядра, то, как правило, одно из них, диплоидное, — генеративное, а другое, полиплоидное, — вегетативное. Генеративное ядро выполняет функции, связанные с размножением. Вегетативное ядро обеспечивает все процессы жизнедеятельности организма.
Цитоплазма состоит из светлой наружной части, лишенной органоидов, — эктоплазмы и более темной внутренней части, содержащей основные органоиды, — эндоплазмы. В эндоплазме имеются органоиды общего назначения.
В отличие от клеток Многоклеточного Организма у одноклеточных есть органоиды специального назначения. Это органоиды движения — ложноножки — псевдоподии; жгутики, реснички. Имеются и органоиды осморегуляции — сократительные вакуоли. Есть специализированные органоиды, обеспечивающие раздражимость.
Одноклеточные с постоянной формой тела обладают постоянными пищеварительными органоидами: клеточной воронкой, клеточным ртом, глоткой, а также органоидом выделения непереваренных остатков — порошицей.
В неблагоприятных условиях существования ядро с небольшим объемом цитоплазмы, содержащим необходимые органоиды, окружается толстой многослойной капсулой •— цистой и переходит от активного состояния к покою. При попадании в благоприятные условия цисты “раскрываются”, и из них выходят простейшие в виде активных и подвижных особей.
Размножение. Основная форма размножения' простейших — бесполое размножение путем митотического деления клетки. Однако часто встречается половой процесс.
Среда обитания простейших чрезвычайно разнообразна. Многие из них, живут в морях. Некоторые входят в состав бентоса — организмов, обитающих в толще воды, на различных глубинах. Многочисленные виды жгутиковых и инфузорий — компоненты морского планктона —придонных обитателей. Много видов простейших образуют и пресноводный бентос, а также являются компонентами пресных водоемов. Некоторые виды одноклеточных, живущие в почве, участвуют в почвообразовании; широкое распространение среди всех классов простейших получил паразитизм. Многие виды вызывают тяжелые заболевания у человека и животных; некоторые простейшие паразитируют на растениях
В отличие от клеток Простейших самостоятельно выполнять все жизненно важные функции, клетки многоклеточных организмов выполняют одну определенную функцию. При этом структура их значительно упрощается, но специфическая функция выполняется клеткой гораздо эффективней.
Многоклеточных животных разделяют на две группы: беспозвоночных и позвоночных. Отличают их по наличию внутреннего осевого скелета - хорды или позвоночника.
Тип Кишечнополостные
Этот тип относится к числу самых древних и примитивных многоклеточных животных. Насчитывается ок. 9 000 видов кишечнополостных. Тип делится на три класса:
класс Гидроидные, у которых доминирует полип (пресноводная гидра, актинии и колониальные полипы) ;