Со́нячний годи́нник — пристрій для вимірювання часу за зміною довжини тіні від гномону та її руху по циферблату.Поява сонячного годинника пов'язана з тим далеким часом, коли людство зрозуміло зв'язок між довжиною й положенням сонячної тіні від тих чи інших предметів та положенням сонця на небі.
Хоча достеменно невідомо, вважається, що сонячний годинник з'явився приблизно у 3500 р. до н. е. Механізм роботи такого годинника був дуже простим — зміна довжини тіні гномона, центральної осі або колони сонячного годинника, вказувала на зміну часу доби. Вперше сонячний годинник був згаданий у Біблії, в 20-му розділі Другої Книги Царів.
В античні часи сонячний годинник був у першу чергу астрономічним інструментом, який використовували задля розрахунків географічної широти. Народом, який першим почав широко використовувати сонячні годинники, були вавилоняни. Незабаром їхній приклад наслідували давні греки, які вдосконалили принцип роботи інструменту. Всі давні народи, що використовували сонячні годинники, ділили добу на 24 години, але тривалість кожної години у них змінювалася залежно від географічної широти і пори року. Виїмки в годиннику і «годинникові» лінії підбирали так, щоб кінець тіні прута вказував годину, а кут, під яким зрізана верхня частина каменю, залежить від широти місця, для якого виготовлений годинник. Іноді гномон, який відкидає тінь, був паралельним до осі Землі.
