Спорофіт щитника чоловічого – багаторічна трав’яниста рослина. Підземна частина – товсте дерев’янисте чорно-буре кореневище із численними додатковими коренями. Надземна частина – листки (вайї) – великі двічіперисторозсічені із череками, що вкриті тонкими коричневими лусочками. Ростуть повільно. На верхівці закладаються корененивища і протягом першого року залишаються зачатковими. Наступного літа мають вигляд равликоподібно скручех спіралей, густовкритих коричневими лусками. Навесні третього року, наростаючи верхівкою, вони звільняються від лусок і швидко розгортаються. Восени великі листки щитника відмирають, залишаючи на кореневищі основи своїх черешків. Спороносні органи – соруси – купки спорангіїв, що утворюються влітку на нижньому боці листків і зверху прикриті тонким покривальцем – індузієм. Спорангій – має гребенеподібну смужку клітин із потовщеними оболонками, що забезпечують його розкривання. Найчастіше у кожному спорангії формується по 64 однакових спори. Спори – кожна має по дві оболонки: тонку внутрішню та товсту зовнішню. На вологому грунті спора проростає та утворює заросток (гаметофіт). Будова та особливості гаметофіту папоротеподібних Спори рівноспорової папороті дають початок вільноживучим двостатевим гаметофітам. Вони можуть бути автотрофними зеленими, або гетеротрофними. Гетеротрофні гаметофіти розвиваються у симбіозі з грибами. Автотрофні гаметофіти – заростки більшості папороті пластинчаті з ризоїдами та мають серцевидну форму, розміром не більше 5 мм. Антеридії з’являються раніше у області ризоїдів, архегонії пізніше у області виймання на передньому кінці гаметофіту. Різниця у часі формування двох типів гаметангії сприяє перехресному заплідненню. У різноспорової папороті одностатеві гаметофіти розвиваються під оболонками мікроспор та макроспор і сильно спрощені. Розмноження попоротеподібних У вологу погоду спіральні багатоджгутикові сперматозоїди виходять із антеридіїв та, проникнувши у черевця архегоніїв, запліднюють яйцеклітини. Із зиготи без періоду спокою розвивається зародок – спорофіт. Деякий час він живиться за рахунок гаметофіта.
Почему предпочтительнее использовать собственные стволовые клетки пациента? ответ на этот вопрос очень прост: нет иммунного ответа организма и нет необходимости в иммуносупрессивной терапии, нет риска передачи болезни от донора к реципиенту, при этом затрат производится значительно меньше. Плюс – намного сложнее найти подходящего донора, чем взять стволовые клетки у данного человека.
Почему целесообразнее брать пуповинную кровь при рождении? Оказывается, стволовые клетки, несмотря на их уникальное свойство самовоспроизведения, также стареют. «На самом деле, мы стареем, потому что наши стволовые клетки также стареют. Стволовые клетки – это те клетки, которые возобновляют наши ткани. Если они стареют, то стареем и мы», -
Если сохранять стволовые клетки при температуре жидкого азота – ниже минус 196 градусов, то их эффективность сохраняется. Период полураспада клеток при таком хранении составляет 2000 лет, и это чисто теоретические выкладки, поскольку на практике у человечества есть опыт сохранения этих клеток всего лишь на 25 лет. При таком сроке хранения они не теряли своей эффективности, и это логично, поскольку при таких температурах все биологические процессы останавливаются, следовательно, клетка не может разрушаться.
В мире сегодня существует порядка 500 банков пуповинной крови.
Объяснение:
