Відповідь:
За відношенням до температури розрізняють такі екологічні групи рослин:
теплолюбні (термофільні) – рослини, які для нормального росту і розвитку
потребують відносно високі температури (звичайно вищі за 10 оС) – баштанні
культури, томати, огірки, бавовник, перець, баклажани тощо;
холодолюбні (кріофільні — від гр. кріо — холод) – культури, що приурочені
до холодних місць існування – до них належать основні зернові злаки (пшениця,
ячмінь, жито, овес та ін.), а також льон, коренеплоди тощо;
мезотермні (від гр. мезо — середній) – рослини, що ростуть за середніх
значень температури.
За характером реакції на низькі температури рослини поділяють на
холодо- і морозостійкі.
Холодостійкими вважають рослини, стійкі до низьких температур, близьких
до 0 °С – озимі культури, ранні ярі, коренеплоди, салат, боби, цибуля тощо.
Морозостійкі - рослини, здатні без особливих пошкоджень переносити
мінусові температури – селера, .
Холодо- і морозостійкість — це властивості рослин, які можуть різко
змінюватися залежно від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Наприклад,
стійкість деревних рослин до холоду різко підвищується у період їх спокою.
Ростові процеси значно знижують стійкість рослин, що перезимували, до весняних
заморозків.
За теплозабезпеченістю культури поділяються на
дуже ранні - сума активних температур вище 10 °С менша 1200 °С;
відносно ранні - 1200 - 1600 °С; середньоранні - 1600 - 2200 °С;
середні - 2200 - 2800 °С; середньопізні - 2800 - 3400 °С;
пізні - 3400 - 4000 °С; дуже пізні - понад 4000 °С.
Для повного розвитку сільськогосподарські культури за вегетаційний
період потребують різної кількості тепла. Так, сума середньодобових температур
вище і 0 °С становить для: озимого жита - 1700-2125 °С; вівса - 1940 - 2310 °С;
картоплі - 1300-3000 °С; буряків - 2400 - 3700 °С; рису - 3000 - 4500 °С.
Пояснення:
:)
При микроскопировании можно отметить форму,нечёткие очертания органоидов,реснички. Своё название инфузория получила за форму,схожую со следом человеческой стопы. Большинство особей бесцветны,иногда имеют зелёную или розоватую окраску. Передвигается волнообразно,при ресничек тупым концом вперёд,то есть "мыс" туфельки представляет собой конец задний. На теле инфузории реснички имеют одинаковую длину и только у клеточного рта становятся больше поглощению пищи. Если обратить внимание на отдельно взятую ресничку,выполняющую функцию передвижения тела,то можно заметить,что она совершает резкий взмах,придавая импульс,а после возвращается в исходное положение. Все движения ресничек слаженны. Инфузория имеет клеточную глотку,которой предшествует клеточный рот. Питается туфелька бактериями и водорослями. Пищеварение осуществляется за счёт пищеварительных вакуолей,мигрирующих с током цитоплазмы от глотки до порошицы,расположенной в заднем конце и выделяющей в окружающую среду непереваренные остатки. За выделение жидких продуктов (воды с растворёнными побочными веществами) ответственны две сократительные вакуоли,расположенные на обоих концах. Инфузория имеет два ядра -- большое и малое,расположенных примерно посередине тела. ответственны они за размножение,как бесполое (делением надвое),так и половое (то же деление надвое,но с конъюгацией -- обменом частью малого ядра).
Инфузория-туфелька обладает свойственной всему живому раздражимостью и старается уплыть от помещённого рядом с ней кристаллика соли.
Вывод: Инфузория-туфелька принадлежит к простейшим,хотя является наиболее сложноорганизованным организмом среди своей группы. Имеет зачатки пищеварительной,выделительной систем,полового размножения. Передвигается при ресничек,сохраняет постоянную форму за счёт клеточной мембраны. Дышит всей поверхностью тела.
