Всі хребетні тварини мають однакові відділи головного мозку, який має загальний план будови — передній, середній, довгастий, проміжний мозок та мозочок. 2. У головному мозку хребетних тварин найбільше змінюються передній мозок, який забезпечує поведінку тварин, та мозочок, діяльність якого пов’язана з рухами, які потребують координації. 3. Прогресивний розвиток півкуль переднього мозку, мозочку притаманні головному мозку ссавців, тому вони мають складну поведінку (виникнення доволі складних умовних рефлексів на основі інстинктів) та складні рухи, які потребують координації.
Генетика людини вивчає явища спадковості і мінливості у популяціях людей, особливості успадкування нормальних і патологічних ознак, залежність захворювання від генетичної схильності і факторів середовища. Завданням медичної генетики є виявлення і профілактика спадкових хвороб
Генетика людини — одна з найважливіших проблем теоретичних основ сучасної медицини.
При вивченні генетики людини використовуються такі методи: генеалогічний, близнюковий, популяційно-статистичний, дерматогліфичний, біохімічний, цитогенетичний, гібридизації соматичних клітин і метод моделювання.
Одним з основоположників медичної генетики є видатний радянський невропатолог С. М. Давиденков (1880— 1961), який розпочав свою плідну роботу у двадцятих роках на Україні. Він вперше застосував ідеї генетики у клініці, дав аналіз ряду спадкових хвороб, частина з яких була описана ним також вперше. Важливою заслугою С. М. Давиденкова є розроблення методів медико-генетичного консультування і його практичне застосування.
Дослідження генетики людини пов'язане з великими труднощами, причини — у неможливості експериментального схрещування, повільній зміні поколінь, малій кількості потомків у кожній сім'ї. Крім того, на відміну від класичних об'єктів, що вивчаються у загальній генетиці, у людини складний каріотип, велика кількість груп зчеплення. Проте, не зважаючи на всі ці труднощі, генетика людини успішно розвивається.
