Світогляд являє собою синтез різних рис духовного життя людини; це пізнання і переживання людиною світу. Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв і почуттів становить світовідчуття. Наприклад, одні люди мають оптимістичне світовідчуття, інші — песимістичне. Пізнавально-інтелектуальну сторону світогляду становить принцип.
Світогляд, як і все життя людей в суспільстві, має історичний характер. Виникнення світогляду пов'язують з процесом формування першої стійкої форми людської спільності — родової общини. Її поява стала своєрідною революцією в духовному розвитку людини. Світогляд виділив людину зі світу тварин. Історія духовного розвитку людства знає кілька основних типів світогляду. До них відносяться міфологічний, релігійний, філософський світогляд.
Історично першим ступенем у розвитку світогляду був міфологічний світогляд. Міфологія закріплювала прийняту в суспільстві систему цінностей, підтримувала і заохочувала певні форми поведінки. З згасанням первісних форм суспільного життя міф зжив себе і перестав бути панівним типом світогляду.
Корінні питання всякою світогляду (походження світу, людини, таємниця народження і смерть та ін.) продовжували вирішуватися, але вже в інших світоглядних формах, наприклад у формах релігійного світогляду, заснованого на вірі в існування надприродних істот і надприродного світу, і філософського світогляду, який існує як теоретично сформульована система найбільш загальних поглядів на світ, людини та їх відносини.
Кожен історичний тип світогляду має матеріальні, соціальні та теоретико-пізнавальні передумови. Він являє собою відносно цілісне світоглядне відображення світу, обумовлене рівнем розвитку суспільства. Особливості різних історичних типів світогляду зберігаються в масовій свідомості сучасних людей.
Компоненти світогляду людини
Наше ставлення до світу і до себе включає різноманітні знання. Наприклад, життєві знання допомагають орієнтуватися в повсякденному житті-спілкуватися, вчитися, будувати кар'єру, створювати сім'ю. Наукові знання дозволяють осмислювати факти на більш високому рівні і будувати теорії.
Наша взаємодія зі світом забарвлена емоціями, пов'язана з почуттями, трансформована пристрастями. Наприклад, людина здатна не просто дивитися на природу, безпристрасно фіксуючи її корисні і даремні якості, а милуватися нею.
Норми і цінності є важливим компонентом світогляду. Заради дружби і любові, заради сім'ї і близьких людина може діяти всупереч здоровому глузду, ризикуючи життям, долати страх, виконуючи те, що вважає своїм обов'язком. Переконання і принципи вплетені у саму тканину людського життя і часто їх вплив на вчинки буває набагато сильніше, ніж вплив знань і емоцій разом узятих.
Вчинки людини також входять в структуру світогляду, утворюючи його практичний рівень. Людина висловлює своє ставлення до світу не тільки в думках, але і у всіх своїх рішучих діях.
Традиційно вважається, що знання і почуття, цінності і вчинки являють собою компоненти світогляду — пізнавальний, емоційний, ціннісний та діяльнісний. Звичайно, такий поділ досить умовно: компоненти ніколи не існують в чистому вигляді. Думки завжди емоційно забарвлені, вчинки втілюють цінності людини і т. д. В реальності світогляд — завжди цілісність, а поділ його на компоненти застосовно тільки в дослідницьких цілях.
Объяснение:
Тільки правильний підхід до природи, розумне використання її багатств, правильне усвідомлення її ролі дає змогу сучасному людству духовно не бідніти і отримувати від неї сили
Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…
В. О. Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально, непримиренною до зла. Однак разом з культурою, людським впливом проявляється сила настільки сильно, що неможливо це не помічати. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.
Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.
