Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Мо, отец двенадцатилетней Мегги, обладает удивительной когда он читает вслух, герои книг оживают, причем взамен на страницы книги попадает кто-нибудь из окружающих. Так однажды в доме Мегги появился отъявленный злодей из книги «Чернильное сердце» Каприкорн (Козерог), его верный слуга Баста, а также бродячий артист, пожиратель огня Сажерук (Пыльнорук), а вместо них в сказке оказалась мама Мегги. Каприкорну пришёлся по душе наш мир, и он решил уничтожить все экземпляры книги со своей историей, кроме одного, тщательно охраняемого, чтобы никто не смог послать его обратно, но чтобы сам он мог заставить Мо, или кого-нибудь другого с таким же даром, вычитать ему его старинного друга - страшную Тень лишь убивать. Однако есть по крайней мере два человека, желающие заполучить хоть какой-нибудь экземпляр истории - Мо, потому что он верит, что в этой книге живёт его жена, и Сажерук, потому что он безгранично тоскует по своему родному миру. И этих двоих, не очень доверяющих друг другу, но ставших невольными союзниками, не останавливают никакие препятствия. Мегги же, не смотря на плачевный опыт отца, тоже очень хочет обладать чудесным даром - вычитывать героев книг, и то ли наследственность, то ли страстное желание ... в действительности оказывается, что и она обладает этим чудесным даром. Вместе с Фенолио, автором книги "Чернильное сердце", они претворяют в жизнь идею Мо, делают небольшое отступление в истории, и избавляются от страшных гостей из книги, а заодно Мегги находит маму. Счастливое семейство поселяется у своей родственницы, библиофилки Элинор, которая даёт также пристанище в своём саду и всяким волшебным существам, вышедшим из книги - феям, кобольдам, стеклянным человечкам... но в нашем мире остались ещё и Баста, а также Сорока, мать Каприкорна, и ещё безутешно ностальгирующий Сажерук, а Фенолио попал в созданный им же самим мир. Так что история не окончена.
Жанр : ліричний вірш це — медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу.
Вид лірики : патріотична.
Тема : любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Ідея : рідне слово має стати духовною зброєю народу.
Віршовий розмір ямб.
Римування: кільцеве
У вірші багато риторичних окликів