У повісті-казці А. Линдгрен «Мио, мій Мио»! розповідається про життя хлопчика — сироти, який виріс в дитячому притулку, а потім став приймаком в сім’ї, звідки біг із-за поганого з ним звернення. Герой потрапляє в Країну Прекрасного Далека, де і протікає основна дія книги. У цьому творі фантастичне тісно переплітається з реальним.
Країна Прекрасного Далека чарівна, і в той же час усе в ній реально. Її населяють такі ж люди, як і насправді. Тільки дорослі тут дуже красиві, а діти милі і привітні. І головне — тут немає страху, немає пригноблення, холоду і голоду.
Але життя щасливих мешканців Країни Прекрасного Далека увесь час загрожує небезпека. Недалеко від них знаходиться країна жорстокого лицаря Като, що перетворив своє царство на мертвий ліс. Маленький Мио вирішує захистити щастя і свободу поневолених злим лицарем людей. Він вбиває жорстокого Като і визволяє з неволі жителів, які ніколи раніше не бачили сонця. Мио не самотній у своїй боротьбі. Йому допомагають тварини і трави, дерева і гори, йому допомагають і люди: дають хліб, щоб герой вгамував голод, плащ, що робить Мио невидимим, меч, що пронизав груди Като.
У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він мужествен. Іноді Мио дуже важко, часом він зневіряється і навіть плаче, але все таки здійснює свій подвиг і стає героєм.
Образ Мио дан в розвитку. Спочатку це найзвичайніший хлопчик, але думка про визначений йому подвиг (про нього розповідається в старій легенді, яку нашептав Мио казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужність. До кінця твору Мио набуває і батьківської любові і дружби, домагається виконання усіх своїх заповітних бажань.
Объяснение:
Раньше творческая деятельность в школах носила довольно ограниченный характер. Конечно, регулярно устраивалась концерты своими силами, школьная самодеятельность, пение, пляски и даже КВН. Но вот как дисциплина, искусствоведение появилось в школах относительно недавно. Да и то, не во всех школах. Из предметов, на которых изучают прикладное искусство, вечно было рисование и музыка. Сейчас ситуация начинает меняться. Во многих школах уже преподаю танец, игру на струнных инструментах, пение (частные занятия, а не «музыка» — всем классом), прикладные ремесла, резьба по дереву и прочее. И это — однозначно хорошо.
Зачем же нужно изучать в школе искусство? Всем известное определение искусства как своеобразной, авторской формы отображения окружающей действительностей, немного ставит в тупик тех, кто слышит его впервые. Ведь, поначалу кажется, что в картинах импрессионистов мало чего есть от реальности, в пении – мало чего от звуков бытовой речи. Тем не менее, так оно и есть. Искусство – форма жизни, просто преображенная, порой донельзя, внутренним взором художника.
Говорят, будто левое полушарие отвечает за логику и точные науки, а правое полушарие — за творческую деятельность. Может, оно и так, но это не означает, что в левой части мозга сконцентрировано все правильно, логичное, процесс мысли вообще, а в правой части — одни лишь голые эмоции, пустой экстаз творца. Нет, регулярные занятия творческой деятельность развивают оба полушария сразу, учат и мыслить, и излагать, и анализировать имеющееся, и придумывать свое. Ведь нет настоящего искусства, в котором правит балом одна лишь экспрессия без участия мысли и своей, пускай и необычно, но логики. Так, уроки творчества учат развивают мозг ребенка всесторонне, делают из него гармоничную личность.
Помимо этого, занятия искусством делают натуру человека более чувствительно, тонкой – следственно, более переживать хорошие и добрые чувства, порой недоступные человеку плохо образованному. Уроки рисования, музыки, танца необыкновенно сплочению коллектива, ведь занятия общим, интересным делом всегда имеют такой эффект.
