Відповідь:
Сочинение-повествование — изложение последовательности событий, в результате которого получается рассказ. Структура повествования: завязка -> кульминация -> развязка. Часто используются глаголы и наречия времени.
Сочинение-описание – перечень признаков объекта описания. Описание может быть научным и художественным, объективным и субъективным, детальным или образным. Структура описания обычно строится от общего к частному: общее описание предмета -> описание характерных признаков -> описание отношения к предмету. Часто используются прилагательные.
Сочинение-рассуждение – логическое изложение собственной аргументированной точки зрения. В основе любого сочинения-рассуждения лежит проблема. Структура рассуждения: проблема -> аргументы-> вывод. Часто используются побудительные и вопросительные предложения, оценочные суждения, вводные слова и фразы.
Пояснення:
ПОРІВНЯННЯ ПЕЧОРІНА, ОНЄГІНА І БАЙРОНІЧНОГО ГЕРОЯ Порівняння Печоріна, Онєгіна і байронічного героя Євгеній Онєгін Пушкіна живе типовим для «золотої молоді» того часу життям: бали, ресторани, прогулянки Невським проспектом, відвідування театрів. Він виділяється із загальної маси аристократичної молоді. Автор підкреслює його «мріям відданість, дивність і різкий, холодний розум», честь, благородство душі. Онєгін не розчарувався у життя та інтересах світського товариства, йому імпонує політична та соціальна ситуація в Росії. Лермонтовський Печорін спочатку прагне світських задоволень, потім розчаровується в них, робить спробу зайнятися наукою, читати книги та байдужіє до всього. Герцен назвав Печоріна «молодшим братом Онєгіна». Печорін — це «Онєгін нашого часу, герой нашого часу»,— так сказав про нього Бєлінський. «Онєгін нудьгує, Печорін глибоко страждає.» Стан Печоріна є трагічнішим, він за натурою більш талановитий і чуттєвий. Це — сильна і вольова особистість, яка прагне діяльності. Та попри обдарованість і багатство духовних сил він, за його власним визнанням,— «моральний каліка». Його характер та поведінка сповнені протиріч. Протиріччя Печоріна, за визначенням Лермонтова,— «хвороба» покоління того часу. Печорін говорить: «Ціле моє життя було тільки ланцюгом сумних і невдалих протиріч серцю або розуму». З одного боку, Печорін — скептик, розчарована людина, з іншого,— у ньому є велике прагнення життя та діяльності. У ньому здоровий глузд бореться з почуттями, розумом і серцем. Свою увагу до жінок Печорін пояснює потребою честолюбства, але ми бачимо, що він здатний на глибоке кохання. За Онєгіним ми помічали те саме. Мета та сенс життя для Онєгіна мали свій філософський інтерес, але не стали основним питанням, як для Печоріна. Хто винен у тому, що Печорін перетворився в «розумну непотрібність», у «зайву людину»? Сам герой на запитання відповідає так: «У мені душа зіпсована світом», тобто світським товариством, у якому він жив і від якого утекти не зміг. «Моя безбарвна молодість протекла в боротьбі із собою та світом: кращі мої почуття, боячись насмішок, я ховав у глибині серця: вони там і померли.»У 20-ті роки ХІХ ст., роки Онєгіна, із дворянського вийшли декабристи. А Печорін — людина 30-х років, типовий герой свого часу.