Приємно зустрітися з гарною книгою, оскільки завжди дізнаєшся про щось нове, невідоме, краще починаєш розуміти людей, життя, навіть себе.
Книги відомого письменника XIX століття М. Гоголя привертають увагу тим, що глибоко аналізують людські стосунки, розкривають тонкощі людської психології. Це стосується і повісті письменника «Ніч перед Різдвом». Скажу відверто, цей твір мене зачарував ще з перших сторінок. Я із захопленням читала про звичаї мого народу щодо святкування Різдва.
Хочеться зазначити, що у повісті тісно переплітається реальне і фантастичне.
Є й елементи містики: нечиста сила (відьма, чорт) переймають людські звички, поведінку (чорт ніжиться з Солохою, говорить їй компліменти, береться за серце тощо). Автор зобразив їх комічно. Часто фантастичне переходить у казкове, межі між ними стираються.
Тонким ліризмом просякнуті сторінки, присвячені коханню Вакули й Оксани. Дивуєшся з талановитості Вакули: і коваль був добрий, і малював гарно, і співав чудово. Окрім того, кмітливим був і щиро кохав Оксану.
Відверто кажучи, Оксана мені спочатку не сподобалася. Вона здалася мені занадто гордовитою і примхливою, адже їй подобалося насміхатися з почуттів Вакули. Тому й вигадала вона йому таке складне завдання: привезти їй черевички, які носить сама цариця.-Але для закоханого Вакули не було нічого неможливого. Він вирушив у далекий Петербург, зустрівся там із козаками, пробрався до палацу і попросив черевички у цариці. І, як не дивно, та віддала свої черевички Вакулі. Можливо, царицю вразила щирість коваля і, як жінка, вона зрозуміла, що на таке може бути здатен тільки закоханий. А крім того, як і кожній жінці, було приємно почути комплімент, який сказав їй Вакула.
Цікаво було гати за зміною характеру Оксани. Почувши, що Вакула неначебто втопився, дівчина цілу ніч переживала муки совісті, майже вголос картала себе. Вранці у церкві на службі вона молилася, щоб відігнати важкі думки. Дівчина навіть пошкодувала, шо дала таке важке завдання Вакулі. Чим пояснити таку різку зміну в характері героїні? Не забуваймо, що події повісті відбуваються в ніч проти Різдва. Вона незвичайна, бо саме цієї ночі борються сили добра і зла, і добро перемагає. Такий закон.
У душах людей теж відбувається така сама боротьба і різдвяної ночі вони очи- - щаються від зла. Так сталося і з Оксаною. Вона багато чого зрозуміла цієї ночі, змінилася, переродилася, і в її душі оселилося кохання. Таким було диво Різдва.
Справжня романтична історія Вакули й Оксани закінчується щасливо. Коваль Вакула одружився з Оксаною, у них народилася дитина. А свій гріх (угода з чортом) Вакула спокутував тим, що намалював у церкві такого гидкого чорта у пеклі, «що всі плювали, проходячи повз нього».
У мене затінилося приємне відчуття від цього твору. І нехай повість трішки схожа на казку, але розповідається у ній про людей. Тож хочеться вірити у те, що люди будуть замислюватися над своїми вчинками, цінуватимуть одне одного і берегтимуть кохання.'
Летом 1799 года в Египте находилась экспедиция Наполеона. Во время рытья окопов в окрестностях города Розетты из земли вырыли крупный камень, покрытый загадочными письменами. Его верхняя часть была обломана. На ней сохранились иероглифы, расположенные в четырнадцать строк. Причем они были выбиты слева направо, что нехарактерно для восточных языков.
Средняя часть поверхности камня содержала 32 строки иероглифов, выбитых справа налево. Они сохранились наиболее полно. На нижней части камня были выбиты письмена на греческом языке. Они расположились в 54 строки, но сохранились не полностью, потому что от камня был отломан угол.
Офицеры Наполеона поняли, что совершили важную находку. Греческие письмена сразу же перевели. Они повествовали о решении жрецов поставить статую правителя Египта, грека Птолемея Епифана, около статуи божества. И назначить храмовыми праздниками дни его рождения и восшествия на престол. Далее был текст о том, что данная надпись повторена священными иероглифами Египта и демоническими знаками. Известно, что Птолемей Епифан правил в 196 году до н. э. Другие письмена перевести никто не смог.
Камень поместили в Египетском институте, который основал Наполеон в Каире. Но английский флот разгромил французскую армию и укрепился в Египте. Загадочный камень был передан в Британский национальный музей. Тайна египетских иероглифов заинтересовала ученых всего мира. Но узнать ее разгадку было не так просто.
В начале 19 века профессор института Гренобля Жак-Франсуа Шампольон работал над загадкой Розеттского камня. Он понял, что иероглифов в три раза больше, чем слов в греческих письменах. Тогда Шампольона посетила мысль, что они являются подобием букв. В ходе дальнейшей работы он понял, что египетский алфавит содержал иероглифы трех видов. Первый вид – символы, которые высекали на камне. Они изображались большими и четкими, с тщательной художественной прорисовкой. Второй вид – иератические знаки, которые представляют собой те же иероглифы, но изображаемые не так четко. Эту письменность использовали на папирусе и известняке. Третий вид – коптский алфавит, состоящий из 24 греческих букв и 7 букв, согласных звуков.
Из надписи на греческом языке он знал место, где выбито имя Птолемея Епифана, которое на египетском языке звучало как Птолемайос. Он нашел в средней части камня знаки, соответствующие ему. Затем заменил их на иероглифы и отыскал получившиеся символы в верхней части камня. Он догадался, что древние египтяне часто пропускали гласные звуки, следовательно, имя фараона должно звучать иначе — Птолмис.
Зимой 1822 года Шампольон получил еще один предмет с надписями на греческом и египетском языках. Он легко прочитал имя царицы Клеопатры в греческой части и нашел соответствующие знаки в письменах Древнего Египта. Подобным образом он написал и другие имена – Тиберий, Германик, Александр и Домициан. Но его поразило, что среди них нет египетских имен. Тогда он решил, что это имена иностранных правителей, а для фараонов фонетические знаки не использовались.
В сентябре 1822 года ученый получил копии надписей со стен храма Рамзеса II. Вопреки своему убеждению не использовать фонетические знаки, он попытался разгадать имя на надписи. Так, символ за символом, у него получилось Р-е-м-с-с. Если добавить гласные, то получится Рамсес. Он был поражен этому факту. Решив подобным образом читать далее, он получил Тот, Тутмос. Постепенно мертвые символы ожили.
Это было невероятное открытие. Египетская письменность была звуковой! В конце сентября Шампольон сообщил о своем невероятном открытии Академии наук Франции. О войнах и победах фараонов, о жизни людей, о стране рассказывали египетские иероглифы. Расшифровка открыла новый этап в египтологии.
Объяснение:
Приємно зустрітися з гарною книгою, оскільки завжди дізнаєшся про щось нове, невідоме, краще починаєш розуміти людей, життя, навіть себе.
Книги відомого письменника XIX століття М. Гоголя привертають увагу тим, що глибоко аналізують людські стосунки, розкривають тонкощі людської психології. Це стосується і повісті письменника «Ніч перед Різдвом». Скажу відверто, цей твір мене зачарував ще з перших сторінок. Я із захопленням читала про звичаї мого народу щодо святкування Різдва.
Хочеться зазначити, що у повісті тісно переплітається реальне і фантастичне.
Є й елементи містики: нечиста сила (відьма, чорт) переймають людські звички, поведінку (чорт ніжиться з Солохою, говорить їй компліменти, береться за серце тощо). Автор зобразив їх комічно. Часто фантастичне переходить у казкове, межі між ними стираються.
Тонким ліризмом просякнуті сторінки, присвячені коханню Вакули й Оксани. Дивуєшся з талановитості Вакули: і коваль був добрий, і малював гарно, і співав чудово. Окрім того, кмітливим був і щиро кохав Оксану.
Відверто кажучи, Оксана мені спочатку не сподобалася. Вона здалася мені занадто гордовитою і примхливою, адже їй подобалося насміхатися з почуттів Вакули. Тому й вигадала вона йому таке складне завдання: привезти їй черевички, які носить сама цариця.-Але для закоханого Вакули не було нічого неможливого. Він вирушив у далекий Петербург, зустрівся там із козаками, пробрався до палацу і попросив черевички у цариці. І, як не дивно, та віддала свої черевички Вакулі. Можливо, царицю вразила щирість коваля і, як жінка, вона зрозуміла, що на таке може бути здатен тільки закоханий. А крім того, як і кожній жінці, було приємно почути комплімент, який сказав їй Вакула.
Цікаво було гати за зміною характеру Оксани. Почувши, що Вакула неначебто втопився, дівчина цілу ніч переживала муки совісті, майже вголос картала себе. Вранці у церкві на службі вона молилася, щоб відігнати важкі думки. Дівчина навіть пошкодувала, шо дала таке важке завдання Вакулі. Чим пояснити таку різку зміну в характері героїні? Не забуваймо, що події повісті відбуваються в ніч проти Різдва. Вона незвичайна, бо саме цієї ночі борються сили добра і зла, і добро перемагає. Такий закон.
У душах людей теж відбувається така сама боротьба і різдвяної ночі вони очи- - щаються від зла. Так сталося і з Оксаною. Вона багато чого зрозуміла цієї ночі, змінилася, переродилася, і в її душі оселилося кохання. Таким було диво Різдва.
Справжня романтична історія Вакули й Оксани закінчується щасливо. Коваль Вакула одружився з Оксаною, у них народилася дитина. А свій гріх (угода з чортом) Вакула спокутував тим, що намалював у церкві такого гидкого чорта у пеклі, «що всі плювали, проходячи повз нього».
У мене затінилося приємне відчуття від цього твору. І нехай повість трішки схожа на казку, але розповідається у ній про людей. Тож хочеться вірити у те, що люди будуть замислюватися над своїми вчинками, цінуватимуть одне одного і берегтимуть кохання.'