Со́лнечный ве́тер — поток ионизированных частиц (в основном гелиево-водородной плазмы), истекающий из солнечной короны со скоростью 300—1200 км/с в окружающее космическое пространство. Является одним из основных компонентов межпланетной среды.
Множество природных явлений связано с солнечным ветром, в том числе такие явления космической погоды, как магнитные бури и полярные сияния.
В отношении других звёзд употребляется термин звёздный ветер, так что по отношению к солнечному ветру можно сказать «звёздный ветер Солнца».
Не следует путать понятия «солнечный ветер» (поток ионизированных частиц, долетающий от Солнца до Земли за 2—3 суток) и «солнечный свет» (поток фотонов, долетающий от Солнца до Земли в среднем за 8 минут 17 секунд[1]). В частности, именно эффект давления солнечного света (а не ветра) используется в проектах так называемых солнечных парусов. Двигатель для космического аппарата, использующий в качестве источника тяги импульс ионов солнечного ветра, называется электрическим парусом.
Композиція VIII, Василь Кандинський, 1923
Здається, автор використовував весь набір геометричних фігур - лінії, точки, кола, квадрати, трикутники, гострі і тупі кути. Кожному з фігур автор приписував індивідуальний характер і значення.
Так точка, що є, мабуть, головним елементом, визначається художником як невидимий об'єкт, пов'язаний з вищим ступенем обмеження в людському розумінні. Лінія ж це пряма протилежність точки, але значення її вдруге. Також автор вводить таке поняття як горизонталь, визначаючи її як холодну несучу основу, яка прагне в різних напрямках. Автор явно йшов від кольору до форми, задаючи йому свій ритм і наділяючи значеннями.
Картини Кандинського зрозуміти досить складно, повторити щось на основі залишеного докладного вчення не зміг ніхто, але внесок його в історію живопису неоціненний, саме виду свого впливу на глядача і унікальності естетики.