ответ:Известна Самара и своими общественными и политическими деятелями. основатель и первый воевода Самары Григорий Осифович Засекин. Отец-основатель ряда русских крепостей на Волге, которые за четыреста с лишним лет превратились в огромные мегаполисы с сотнями тысяч жителей. Князь Григорий Осифович Засекин выполнял государеву волю, в связи с тем, что во второй половине XVI столетия границы Русского государства продвинулись далеко на восток и достигли Волги в ее среднем и нижнем течении. После взятия Казани в 1552 году и Астрахани в 1556 году Среднее Поволжье целиком вошло в состав Руси. Перед правительством встала важнейшая задача - укрепление восточных границ государства. С этой целью на Волге был построен ряд городов-крепостей. В их числе на левом берегу реки, у волжской излучины в 1586 году заложили и крепость Самару.
Самарский городской голова (1885—1891гг), председатель губернской земской управы (1891—1892гг), гласный городской думы (1892—1896гг) Петр Владимирович Алабин
В период пребывания Алабина в должности городского головы в Самаре построены и начали функционировать чугунолитейный завод Лебедева, маслобойный завод Вишнякова, типография Щелокова, Пастеровская станция, метеорологическая станция, городской водопровод, городской театр, спичечная фабрика «Волга», кирпичный завод Жукова, паровая мукомольная мельница Башкирова, кондитерская фабрика Гребежева, мыловаренный завод Уласова. Впервые в Самаре для освещения применили газ, начала действовать первая телефонная станция на 10 номеров, продолжалось строительство собора. Во время русско-турецкой войны передал знамя болгарскому народу, вышитое монахинями Иверского монастыря, чтобы послужить делу освобождения славян. Основатель краеведческого музея в Самаре.
Самарский губернатор (1853—1860г.г.) Константин Карлович Грот
Самым известным из дореволюционных самарских губернаторов считается Константин Карлович Грот (руководил нашим регионом с 12 мая 1853 года по 27 февраля 1860 года). При Гроте с его немецкой педантичностью и дотошностью в Самаре начались невиданные доселе работы по благоустройству городской территории (мощение улиц и устройство тротуаров, создание системы уличного освещения, открытие первого общественного места отдыха – Струковского сада, и многое другое). В нашем городе было открыто рекордное количество учреждений просвещения и культуры: деревянный театр на 550 мест, губернская мужская гимназия, женские приходские училища, духовная семинария, публичная библиотека, и так далее. Именно Грот впервые в истории Самары публично объявил борьбу со взяточничеством чиновников, за что заслужил среди простого народа неофициальное прозвище «Неподкупный».
Предводитель самарского дворянства (1884—1891г.г.) Григорий Сергеевич Аксаков, во время голода 1873 и 1880 г. г. лично занимался крестьянам
Седьмым главой Самарской губернии стал Григорий Аксаков, исполнявший эту должность с 20 января 1867 по 8 декабря 1871 года. Его отец Сергей Тимофеевич, был автором ряда повестей и рассказов, В том числе «Аленький цветочек», «Семейная хроника» и «Детские годы Багрова-внука». Самой большой заслугой Григория Аксакова перед нашей губернией считается открытие Самарского окружного суда, которое состоялось в ноябре 1870 года. Со своего поста Аксаков ушел по состоянию здоровья, после чего долгое время занимался благотворительностью и не раз избирался на общественные должности.
Там было очень много известных людей но это одни из самых известных
объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
