ответ:Возможные неполадки
Причины
их устранения
1. При включении
привода
электродвигатель не
вращается и издает
гудение
Отключена одна фаза или
перегорел предохранитель
Выключить привод и
пригласить мастера,
обслуживающего данное
оборудование
2. Винты-зажимы плохо
закрепляют сменные
механизмы в горловине
привода
а) Загрязнены резьбовые
отверстия горловины
привода или винты-
зажимы остатками
продуктов б) Износ резьбы
горловины привода или
винтов-зажимов
Прочистить и смазать
отверстия горловины
привода и винты-зажимы
Пригласить мастера,
обслуживающего данное
оборудование
3. При включении привод
создает повышенный шум
или стук в редукторе
а)
Отсутствует смазка в
редукторе
б)
Поломка редуктора
Проверить уровень смазки
и при
необходимости долить ее.
Выключить немедленно
привод и пригласить
мастера, обслуживающего
данное оборудование
Объяснение:
Він готував проекти універсалів та інших важливих урядових документів, які видавалися від імені гетьмана. П. Орлик був найближчим сподвижником І. Мазепи у його таємних переговорах із поляками, турками і шведами. Належав до числа тих небагатьох, кого гетьман посвятив у свої найпотаємніші плани щодо розриву з деспотично-дикою Московією і створення орієнтованої на Європу незалежної України.
Объяснение:
Він не був українцем за походженням, але вважав нашу Батьківщину рідною для себе країною, чесно й сумлінно служив їй силою розуму, слова, і зброї. Тому його, як і багатьох інших вихідців з чужих країв, зокрема, видатного нашого філолога, татарина А. Кримського, відкривача Трипільської археологічної культури, чеха В. Хвойку Україна ставить на один рівень зі своїми видатними синами — І. Мазепою, О. Потебнею, Б.
превеликий жаль, ні в часи Пилипа Орлика, ні пізніше — в періоди 1917–1920 та в 1932, 1933 рр. — сита й егоїстична Європа не придивилася до того, що відбувалося на наших землях, не прислухалася до голосів по до що лунали з України. Бо якби прислухалася, взяла їх до уваги і відповідним чином стала діяти, керуючись не миттєвими примарними вигодами, а турботами про майбутнє континенту і світу, мала б нині зовсім іншу геополітичну ситуацію. Іншу Європу, іншу Україну. Московію — теж іншу. Нема жодних сумнівів: Україна давно стала б могутньою державою. А Московії поразка від коаліції європейських країн пішла б на користь. Втративши Україну та інші загарбані й поневолені території, вона відмовилася б від агресивних імперських амбіцій. Й, очевидно, мусила б замість хансько-татарських засвоювати європейські цінності.
ГОЛОВНЕ
Отож, пізнаваймо велич думок і невмирущість справ видатних попередників. Нехай їхній діяльний патріотизм, героїчний козацький дух, невтомне завзяття, непохитна воля й непереборний оптимізм стануть для нас моральним прикладом і взірцем справжнього Українця.
У «неперспектыўнай» вёсцы Вежкі засталіся толькі трое старых — Ганна, Васіль Мульцік і Мікіта Гастрыт. Па-рознаму прайшло іх жыццё. Ганна ўвесь час, як і Мульцік, працавала на зямлі. Ні адпачынку, ні радасці не ведала. У вайну і пад бомбамі ляжала, і ў сваей хаце гарэла, траіх дзяцей пахавала за адзін месяц. I апошні сын Віцёк нейкі няўдалы атрымаўся — цягне лес у турме. Але Ганна не азлобілася на жыццё. Яна толькі стомлена думае: «Рабіла, рабіла, рабіла; а на гэтым свеце няма чаго пакінуць... I нашто нарадзілася?»
Навошта нарадзіўся, ведае Мульцік. У яго таксама нялёгкі лес. Ён «тры вайны адпляскаў, піабляй махноўцы секлі, кулакі ў трыццаць другім цвікамі да крыжа прымалацілі, на фінскай ногі адмарозіў, у партызанах немцы расстрэльвалі, потым ваяваў — два разы параніла, тры разы кантузіла. I гэта яшчэ не ўсё! Двух дзетак за вайну пахаваў, і ніпічымніца пасляваенная была, і хату пярун паліў, і карова здыхала, і жонка памерла, і сын апошні гадоў пяць пісем не піша». Гора ўзмацніла душу Васіля, надзяліла яго вялікім багаццем, дабрынёй, якая, колькі ні раздавай, не вычэрпваецца, як той калодзеж, што некалі паіў усю вёску. Ад Мульціка ідзе да людзей цеплыня, спачуванне. Ён бачыць, як чакае Ганна весткі ад свайго няўдалага сына, і піпіа ад імя Віцька ліст на радыё, каб перадалі для маці яе любімую песню. I якая паэтычная, тонкая і ўзнёслая душа адкрываецца ў яго, калі ён кажа пра ласкавыя матчыны рукі, што пяклі самы смачны хлеб, пра родную хату і бярозкі пад акном. Мульцік — паэт і ў адносінах да зямлі-карміцелькі, і да сонца, якое для яго вышэй і магутней нават за бога, таму што бог карае, а Сонца дае жыццё раслінам, і жывёлам, і чалавеку. Мульцік не моліцца сонцу, ён размаўляе з ім, як з блізкім. Ён добра ведае, што нарадзіўся на Зямлі, каб сагрэць яе сваей душой, каб працаваць, хлеб расціць. Для яго шчасце не ў сытасці і не ў бяздзейнасці: «Шчасце з чужых рук заўсёды кіслае... Шчасце самому рабіць трэба». Мульцік ніколі не ішоў насуперак сваім перакананням, пацверджаным жыццём папярэдніх пакаленняў поглядам. I легка ў яго на сэрцы нават перад немінучай смерцю. У Мульціку і Ганне ўвасоблена гармонія натуральнага жыцця.
Менавіта ў вобразах Васіля і Ганны раскрываюцца прыродная мудрасць, далікатнасць, чысціня пачуццяў чалавека. Старыя з болем думаюць, што няма каму перадаць мудрасць, жыццёвы вопыт, што выстудзяцца іх хаты і зарасце сцяжынка да іх Вежак, перасохне чысты калодзеж, бо ніхто не будзе браць з яго вады. Яны хвалююцца, што парушацца прыродныя сувязі і асірацее зямля продкаў. I не так адзіноцтва мучыць старых, як тое, што зямля застанецца ў адзіноце.
П'еса «Вечар» прасякнута цёплым гумарам, лірычнасцю. Адухоўленыя блізкасцю да прыроды героі А. Дударава ўвасабляюць гармонію спрадвечнага вясковага жыцця з яго высокімі патрабаваннямі і крытэрыямі.