объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
В советский период сложилась административно-командная система, в рамках которой степень огосударствления экономики была крайне высокой, почти полностью отсутствовал легальный частный сектор, и неуклонно расширялась «теневая экономика». После длительного господства этой системы на рубеже 80-х и 90-х гг. XX века начался переход к рыночным отношениям. В рыночной экономике государство, с одной стороны, и предприятия — с другой, следует рассматривать в качестве партнеров. У каждого из них имеются права и обязанности по отношению друг к другу. Так, государство разрабатывает правила игры, которые должны устраивать и его, и предприятия. Разумеется, государство обязано заботиться о том, чтобы правила эти были относительно стабильными, иначе «игра» не получится. Кроме того, государство обязано выполнять свои основные функции — защищать своих граждан и их собственность, а также собственность предприятий. Как известно, главная обязанность предприятий перед государством — своевременная уплата налогов.
Актуальность работы по выбранной теме заключается в попытке проанализировать как сам процесс перехода отношений государства и предприятия от команды к партнёрству, так и становление и развитие рыночных отношений в современной России.
Во о перехода к рыночной экономике, о модели рынка, методах проведения реформ, о том, как будут строиться взаимоотношения государства и предприятия, стали интересовать экономистов с середины 1980-х годов, когда была сформулирована концепция рыночного социализма, не получившая реального осуществления, затем, в начале 1990-х гг дискуссии о различных моделях рыночной экономики, о выборе пути для России (МГУ 1992, 1993 гг., ИМЭМО, ИЭ РАН 1995, 1996, 1997гг.), целый ряд международных конференций. Широко обсуждалась проблема и на страницах экономических журналов ("Во экономики", "Общество и экономика", "Российский экономический журнал", "Мировая экономика и международные отношения", "Экономист" и ряд других). Создавались и отдельные монографии, в которых предлагались пути перехода к рынку. Все это привело к появлению целого ряда работ Л.Абалкина, Д.Львова, О. Богомолова, П.Петракова, В.Кудрова, а затем Д. Кувалина и др.
Несмотря на большое количество исследований в области взаимодействия государства и предприятий, остались не полностью изученными во изменения отношений в период трансформации и поиска оптимального соотношения государства и предприятий в экономике на современном этапе.
Цель курсовой работы состоит в том, чтобы как трансформировались экономические отношения государства и предприятий в процессе перехода от плановой экономики к рыночной. А также определить перспективы и проблемы развития этих отношений в России в настоящее время.
Для достижения поставленной цели были сформулированы и решены следующие задачи:
рассмотреть советскую модель экономики;
показать особенности взаимоотношения государства и предприятия в советский период;
выявить причины и необходимость реформирования советской экономики;
обозначить основные направления и результаты реформ в экономике России в 90-е годы XX века как изменялись отношения государства и предприятия в период трансформации;
проанализировать взаимоотношения предприятий и государства в России в XXI веке.
Предметом исследования являются экономические отношения, возникающие между хозяйствующими субъектами и государством в экономической и социальной сферах деятельности.
Объектом исследования является процесс взаимодействия государства и предприятий.
Информационную базу работы составляют труды отечественных экономистов, академических институтов, освещающие перестроечные процессы, материалы ИЭ РАН, а также материалы, опубликованные в экономических журналах, периодической печати, законодательные акты правительства.
При написании работы использовались следующие методы исследования: сравнительный анализ, системный метод, историко-описательный метод.
Указанные цели и задачи исследования определили структуру работы, которая состоит из введения, двух глав, заключения и списка литературы
