Aleksandr Pushkin juda ko'p o'lmas asarlar yaratgan va jahon adabiyotida haqli ravishda munosib o'rin egallagan eng buyuk shoirdir. Uning ishi barcha yoshdagi auditoriyani qamrab oladi, chunki buyuk usta ham bolalar, ham kattalar uchun yozgan.
Mening eng sevimli ertaklarimdan biri "Tsar Saltanning ertagi". Onam yotishdan oldin uni menga o'qib berdi va men o'zimni sehrli, maftunkor dunyoda topdim. Bu ertakni har oqshom tinglashim mumkin edi, bu meni umuman bezovta qilmasdi. Endi men ulg‘aydim, shoir lirikasi menga yaqinroq bo‘ldi. “E’tirof”, “Amlak”, “Anchar” kabi she’rlar hech kimni befarq qoldira olmaydi.
Pushkin sevgi haqida ham, tabiat haqida ham, urush haqida ham, ozodlik haqida ham yaxshi yozgan. Uning tasvirlari to'liq va hajmli, ularning barchasi ma'lum bir xabarni o'z ichiga oladi. Shoir bizni rostgo‘ylikka, saxovatpeshalikka, tamoyillarimizga sodiqlikka o‘rgatadi. U o‘z asarlarida eng yaxshi ma’naviy fazilatlarni ulug‘laydi, qanday sharoitda ham ularni yo‘qotmaslikka chaqiradi.
Kapitanning qizi bunga yaqqol misol bo‘la oladi. Asar qahramoni Pyotr Grinev aristokratlar oilasida o'sgan bo'lsa-da, buzilmagan. U mehribon va halol qalbga ega edi, shuningdek, u burchga sodiq va juda jasur ekanligini isbotladi. Bunday qahramonlar o‘quvchini doim quvontiradi, ulardan o‘rnak olmoqchiman.
Pushkin o‘z fikrlari va his-tuyg‘ularini sodda va chiroyli tarzda o‘quvchiga yetkazadi. Uning tili juda uyg'un va hamma uchun tushunarli. Shoir bo‘layotgan voqealarni chetdan kuzatuvchi emas, u hamisha o‘z qahramonlariga chin dildan hamdard bo‘ladi, bizni hamdardlikka undaydi.
Aleksandr Sergeevichning asarlari har doim maktab o'quv dasturiga kiritilgan va buning sababi yaxshi. Ular bizga ko‘p narsani o‘rgatadi, ona tilimizni sevish va faxrlanishga undaydi, ular juda chiroyli qurilgan. Bu shoir betakror va menimcha, abadiy shunday bo'lib qoladi, u "o'ziga qo'l bilan yasalmagan haykal o'rnatgan ...".
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
В результате интриг, возникших на фоне сближения Петра II с семейством Долгоруковых.
а) серость красок, дом показан покосившимся, вся семья находится в печали вокруг своего отца.
б) Меншиков показан здесь могучим, сильным, жестким человеком. Он изображен большим ростом, строгостью черт лица и уверенным взглядом, присущим Петру I.