Кожна сучасна держава прагне до демократії. Народ хоче сам контролювати державу у якій живе. А що стосовно шкіл? Чи можна вважати українські школи справді демократичними? Зараз, хотілося б детальніше розглянути демократію саме як принцип організації та діяльності громадських організацій. Розглянемо головну ознаку демократії - “Народ — верховне джерело влади”. Звідси ми маємо, що якимось чином, усі учасники учбового процесу, повинні впливати на усі питання, щодо учбового процесу. Якщо вчителі ще можуть впливати на нього, через якісь педагогічні ради, то щодо учнів ситуація зовсім інша. Дуже велика кількість учнів. - адже важко спитати думку кожного. Гаразд, методом анкетування ми зможемо подолати цю проблему, тепер велика кількість опитуваних не є загрозою шкільній демократії. Одразу перед нами постає наступна проблема, некомпетентність деяких учнів. Наприклад учні молодших класів ще не можуть оцінити ситуацію в цілому і їх взагалі не дуже хвилює, що від них хочуть. Але кому усим цим займатися? Адже у школі не предбачено людини с такими обов'язками та й навряд чи одна людина з цим впроється. Але звичайно, все не так погано як може здатися, для цього й було створено учнівське самоврядування.І як на мене це був перший крок до справжньої шкільної демократії. Бо це дуже схоже на представницьку демократію і тепер учні можуть впливати на рішення деяких питань стосовно шкільного життя. Але на жаль, у багатьох школах, до парламента дуже рідко прислуховуються, якщо взагалі прислуховуються. І учнівський парламент перетворюється просто на організацію, що виконує усі дані їй доручення з боку вищих органів влади. І ще одне важливе питання, яке мені хотілося б зачепити, це високий рівень свідомості громадян у демократичній державі. Тобто громадяни самі повинні хотіти, щось змінити або впливати на якісь рішення стосовно держави. Адже часто серед людей поширена думка: “Чому я повинен щось робити, якщо це може зробити хтось інший?”. Ця ситуація не обходить стороною і школи, адже учні задоволені залишатися бездіяльними. І на мою думку, щоб у школах панувала справжня демократія, учні повинні самі прагнути залучитись до шкільного життя, інакше усе раніше описане буде марним. Так у 80-х роках 20 століття почала формуватися нова модель школи. Кен Робінсон і Лу Ароніка у книзі “Школа майбутнього” пишуть: “1987 рок Яков Гект заснував школу де за кожне рішення, що стосовно навчальної програми, голосували учні, вчителі й батьки. Гадерська школа була названа “першою в світі демократичною школою”” Учні отримали можливість вибирати, що й як вони хочуть вивчати. Так модель почала швидко поширюватись у США та у європейських країнах. Сьогодні вона передбачає вирішення усіх питань колегіально. Виникає проблема, яка потребує вирішення: 1.Формується загальна воля, що потребує вирушення (референдум на прикладі держави) 2.Альтернативи обговорюються з учнями, вчителями, батьками та адміністрацією 3.Рішення приймають на загальних зборах чи органом самоврядування. 4.Адміністрація та вчителі виступають радниками і рівноправними учасниками прийняття рішень. Яким є такий шкільний устрій, гарним чи поганим кожен вирішує сам для себе. На мою думку, навіть такий устрій демократії може мати свої недоліки. І підсумовуючи усе вище описане, хочу сказати, що як на мене, школа вже простір демократії. Звичайно, не такий бездоганний, хотілося б, але зміни потребують часу і багато зусиль. І на останок, хочу зосередити вашу увагу на тому, що попри все в Україні в 2017 році запустили проект “Демократична зміна”, який спрямований саме на те, щоб відбулися значні зміни в школах
Система образования в Древней Греции стала исторической предпосылкой современного образовательного процесса. Немецкий философ Георг Гегель, будучи ректором классической гимназии в Нюрнберге, не раз вынужден был выступать перед родителями своих учеников, отстаивая преимущества древнегреческого воспитания: «И вот самый благородный питающий материал в самой благородной форме — золотые яблоки в серебряных чашах — содержится в произведениях древних и несравненно в большей степени, чем в любых других произведениях какого-либо времени и нации.
Мне достаточно напомнить лишь о величии их образа мыслей, об их пластической, свободной от всякой моральной двусмысленности добродетели и любви к отечеству, о величии их деяний и характеров, о многообразии их судеб, обычаев и расположении духа, чтобы оправдать утверждение, что ни в каком материале образования не было объединено так много превосходного, удивительного, оригинального, многостороннего и поучительного».
В Древней Греции и в эллинистических государствах во II в. до н. э. сложилась особая трехступенчатая система образования — эта структура просуществовала вплоть до самого конца античности. Первая образовательная ступень — обучение письму, чтению, счету; вторая ступень — грамматическая школа. Обязательным элементов обучения было тут чтение классических писателей (поэтов, ораторов, историков) с объяснениями из всех областей знаний.
К 16-ти годам обучение в школе заканчивалось, и начиналось образование третьей ступени — риторская школа. Основной целью этого этапа обучения было практическое овладение искусством письменного и устного слова, то есть ораторским искусством. Также изучались элементы права (в качестве приготовления к карьере судебного оратора) и философия (логика и этика).
Об этом сообщает "Рамблер". Далее: https://weekend.rambler.ru/read/38907199/?utm_content=weekend_media&utm_medium=read_more&utm_source=copylink
Объяснение:
ответ к заданию по физике
