1) Цефеиды – это звезды с очень большой светимостью, яркость которых подвержена регулярным изменениям. Сначала яркость увеличивается до максимальной, а потом, уже медленнее, уменьшается до минимальной. Длительность этих циклов очень стабильна. Эти звезды названы в честь их прототипа, звезды Дельта Цефея, но первой из открытых на самом деле была Эта Орла. Поскольку цефеиды принадлежат к ярчайшим звездам, их можно видеть на огромном расстоянии. Было доказано, что период изменения их яркости пропорционален их светимости, так что, если измерить максимальную яркость цефеиды в далекой галактике и сопоставить ее с периодом изменения, можно определить расстояние до нее. Именно так определялось расстояние до некоторых галактик, поэтому цефеиды имеют очень большое значение.
Когда звезды находятся в финальной стадии сжатия, они проходят через так называемую Т-фазу Тельца, когда сила их излучения может меняться в чрезвычайно широких пределах. Потом они «успокаиваются» и проводят остаток своего жизненного цикла в более или менее стабильном состоянии. Но после того, как весь водород в их недрах превратится в гелий и начнутся реакции с образованием более тяжелых элементов, они снова могут стать переменными звездами.
2) Цефеиды – это особый тип так называемых регулярных переменных звезд. ... Сравнив эту величину с видимым блеском (визуальной звездной величиной), можно оценить расстояние до цефеиды, а значит, и до галактики, в которой она находится. Вот почему цефеиды иногда называют маяками Вселенной.
3) Не может.
Массы не достаточно
Объяснение:
Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.
Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.
Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.
У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук в збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.