ответ:
объяснение:
по отношению у древнегреческой древнеримская культура в целом и в частности является вторичной. римское красноречие утилитарно, его идеал тесно связан с политическим идеалом. поэтому в риме преобладало политическое красноречие, расцвет которого пришелся на первый век до р.х. - время падения республики, гражданской войны, установления империи. в эту эпоху прославились такие политики - ораторы, как гай гракх, сервилий сульписий, гортензий, марк антоний, марк порций катон - младший. самым знаменитым римским оратором являлся, безусловно, марк туллий цицерон(106 - 43 гг. до р.х.)
помимо устного красноречия в риме получает развитие предвосхищенный еще исократом жанр письма, который не практиковался в элладе. богатые римляне, уезжая в отдаленные провинции, оставляли в риме своих рабов или нанимали свободных людей, которые знали грамоту и регулярно сообщали в письмах своим хозяевам о том, что делается в столице. порой один такой человек работал на нескольких корреспондентов и был таким образом, по сути, прообразом информационного агентства, принцип работы которого строится на сборе информации и ее рассылке потребителям.
в обязанности таких корреспондентов входила беготня по городу и собирание любой информации о происшествиях, скандалах, несчастных случаях и тому подобных событиях. вся эта болтовня была занимательной, но малоинформативной, поскольку “греков” не пускали в знатные дома и они были далеки от людей, осуществляющих государством.
другую группу корреспондентов составляли лица более осведомлённые в глубинных течениях римской политики - друзья и близкие, люди из сенаторского сословия. они были вхожи к первым лицам государства и часто посвящались в тайны римской политики. особо ценились письма людей мыслящих, аналитиков, способных представить целостную картину происходящего, юмором и хорошим стилем. к таким корреспондентам принадлежал и сам цицерон, чьи частные письма ещё при его жизни стали достоянием публики усилиями друга и издателя аттика. поныне эпистолы цицерона сохраняют значение памятника и поэтической мысли.
Відповідь: Герой роману – Лемюель Гуллівер, хірург і мандрівник, спочатку судновий лікар, а потім і «капітан декількох кораблів». Першою дивовижною країною, куди він потрапляє, стала Ліліпутія.
Після аварії корабля мандрівник опиняється на березі. Його зв’язали крихітні чоловічки, розміром не більше мізинця.
Переконавшись у тому, що Людина-Гора (або Куінбус Флестрін – так називають малятка Гуллівера) налаштований миролюбно, йому знаходять житло, приймають спеціальні закони безпеки, забезпечують його харчуванням. Спробуйте прогодувати велетня! Гість в день з’їдає стільки, скільки 1728 ліліпутів!
З гостем привітно розмовляє сам імператор. З’ясовується, що ліліпути ведуть війну із сусідньою державою Блефуску, яка населена теж крихітними чоловічками. Бачачи загрозу гостинним господарям, Гуллівер виходить в затоку і притягує на мотузці весь флот Блефуску. За цей подвиг йому дарують титул нардака (найвищий титул в державі).
Гуллівера радо знайомлять із звичаями країни. Йому демонструють вправи канатних танцюристів. Найспритніший плясун може отримати посаду, що звільнилася при дворі. Ліліпути влаштовують церемоніальний марш між широко розставлених ніг Гуллівера. Людина-Гора приносить присягу на вірність державі Ліліпутії. Насмішкою звучать її слова, які перераховують титули крихітки-імператора, який іменується «відрадою і жахом Всесвіту».
Пояснення:
