Відповідь:
Літературний багаж. Пригадайте, що таке міф. Які уявлення давніх людей нро закономірності життя, світ і будову Всесвіту відобразилися у вивчених вами міфах? Пригадайте давньоіндійський міф про золоте яйце.
Однією з найдавніших священних книг людства є Веди. Ця пам’ятка словесності стала підґрунтям мистецтва, релігії та філософії Давньої Індії. А створили її нащадки племен, що вторглися до Індії приблизно в середині II тис. до н.е. й називали себе аріями (тобто «благородними», «гідними»).
Написано Веди давньоіндійською літературною мовою - санскритом, яка є одним із джерел європейських мов, зокрема й української. Тому неважко зрозуміти, що санскритське слово «veda» означає «знання», «мудрість», адже походить від кореня «vid», як і українське «відати», «знати».
Згідно з віруваннями індуїстів, Веди - це одкровення богів, які були «яснопочуті» святими мудрецями далекого минулого й усно, у поетичній формі, передавалися з покоління в покоління. Згодом їх було записано. На думку дослідників, укладання Вед відбувалося протягом XVI-V ст. до н.е. Однак через нетривкість матеріалу, на якому відтворювали священні тексти (для цього використовували деревну кору та
пальмове листя), найдавніші манускрипти1, що збереглися до нашого часу, датують XI ст.
До Вед входять чотири збірки (сам-хіти): «Рігведа» - збірка гімнів; «Самаведа» - збірка пісень; <Яджурведа» - збірка жертовних формул, описів ритуалів; «Атхарваведа» — збірка магічних формул і заклинань.
Усі складові священної книги важливі: щоб здобути прихильність богів, їх треба уславити, і щонайліпше в піснях; жертвопринесення з’єднує земний світ зі світом богів; і, звісно ж, треба знати заклинання, що до уникнути біди, хвороби, смерті. У цьому, власне, виявляється така особливість стародавньої літератури, як синкретичність -тобто неподільність, єдність різнорідних елементів.
Пояснення:
когда она «нечаянно, с нерасчитанного бега» вбежала в комнату, где сидели гости (см. иллюстрацию художника Шмаринова «Дети Ростовых»). Зачитывается портрет Наташи. Красива ли она? Нет, Толстой много раз это подчеркивает. Обаяние ее — в простоте, естественности. Наташа вся переполнена жаждой жизни, за один день своих именин успевает пережить и прочувствовать столько, что порой даже удивляешься: разве это возможно ? Она стремится все делать сама, чувствовать за всех, все видеть, во всем участвовать. Именно такой предстает перед нами Наташа при первой встрече с нею.
Вторая встреча с героиней. Наташина неистребимая жажда жизни каким-то образом влияла на людей, которые были рядом с нею. Князь Андрей приезжает по хозяйственным делам в Отрадное — имение Ростовых. Он переживает тяжелый душевный кризис, кажется, ничто не может возродить его к жизни. Вспомните, Болконский был искренне убеждён: «...ему начинать ничего не надо,... он должен доживать свою жизнь, не делая зла, не тревожась и ничего не желая». Но вдруг случается нечто, что словно пробуждает его ото сна