Інколи нам здається, що ми прекрасно знаємо, як «взути черевики іншого» — і насправді хочемо увійти в ситуацію людини, коли чуємо, що в її житті сталося щось тяжке. Однак ми можемо помилятися щодо того, чим для цього іншого є підтримка, і замість давати її — мимохіть влазимо з чоботами у чиєсь серце. А воно ж таке чутливе, що наші тверді підошви завдають ще більшого болю. Тому, щоби взути чиєсь взуття, треба спершу зняти своє. Я вірю, що найпрекрасніші моменти між людьми стаються тоді, коли вони відчувають, що їх зрозуміли, вислухали і прийняли. Це такий невід’ємний елемент будування власного внутрішнього «дому», затишку свого серця, де завдяки такому досвіду ми можемо вчитися любити самих себе та довіряти іншим. Вислухання також допомагає творити глибокі й тривалі зв’язки — бо тих, що поверхові, для життя нам замало. Попри найкращі наміри, що нами керують, не всі наші втручання покращують самопочуття людини, яку ми хочемо розрадити. Зрештою — може, сама ідея «втішання» надміру розрекламована і зовсім не про це йдеться людині, яка довіряє нам настільки, що відкриває перед нами якусь болісну частинку себе. Якби спробувати це якось упорядкувати, в шкалі від байдужості («мене не стосується те, що ти переживаєш») до емпатії, то можна вирізнити кілька менш чи більш помічних стратегій вислуховування іншої людини.
Как правило "писцами" были люди которые служили в храмах, занимали должность ЖРЕЦОВ. В древнем Египте письменность была не развита у большинства население. Жрецы были очень умные люди, которые занимали свои должности по наследству. Также, особое значение играла религия, Египтяне поклонялись Богам. Так как ЖРЕЦЫ ( писцы) были начитанны, хорошо образованы, они могли предугадать всякие природные явления ( например затмение солнца) Этим самым они шантажировали простой народ ( в случае метяжа или не выполнения работы) Люди, пугаясь таких природных явлений ( в соответствии с незнанием), быстро исправляли свое положение, приступали к работам, заканчивали мятежи, полностью подчинялись этим важным чиновникам)
Как правило "писцами" были люди которые служили в храмах, занимали должность ЖРЕЦОВ. В древнем Египте письменность была не развита у большинства население. Жрецы были очень умные люди, которые занимали свои должности по наследству. Также, особое значение играла религия, Египтяне поклонялись Богам. Так как ЖРЕЦЫ ( писцы) были начитанны, хорошо образованы, они могли предугадать всякие природные явления ( например затмение солнца) Этим самым они шантажировали простой народ ( в случае метяжа или не выполнения работы) Люди, пугаясь таких природных явлений ( в соответствии с незнанием), быстро исправляли свое положение, приступали к работам, заканчивали мятежи, полностью подчинялись этим важным чиновникам)
Объяснение:
Інколи нам здається, що ми прекрасно знаємо, як «взути черевики іншого» — і насправді хочемо увійти в ситуацію людини, коли чуємо, що в її житті сталося щось тяжке. Однак ми можемо помилятися щодо того, чим для цього іншого є підтримка, і замість давати її — мимохіть влазимо з чоботами у чиєсь серце. А воно ж таке чутливе, що наші тверді підошви завдають ще більшого болю. Тому, щоби взути чиєсь взуття, треба спершу зняти своє. Я вірю, що найпрекрасніші моменти між людьми стаються тоді, коли вони відчувають, що їх зрозуміли, вислухали і прийняли. Це такий невід’ємний елемент будування власного внутрішнього «дому», затишку свого серця, де завдяки такому досвіду ми можемо вчитися любити самих себе та довіряти іншим. Вислухання також допомагає творити глибокі й тривалі зв’язки — бо тих, що поверхові, для життя нам замало. Попри найкращі наміри, що нами керують, не всі наші втручання покращують самопочуття людини, яку ми хочемо розрадити. Зрештою — може, сама ідея «втішання» надміру розрекламована і зовсім не про це йдеться людині, яка довіряє нам настільки, що відкриває перед нами якусь болісну частинку себе. Якби спробувати це якось упорядкувати, в шкалі від байдужості («мене не стосується те, що ти переживаєш») до емпатії, то можна вирізнити кілька менш чи більш помічних стратегій вислуховування іншої людини.