Отдых для глаз
Возьми за привычку ненадолго закрывать глаза на протяжении дня. Двух минут будет достаточно для отдыха глазной мышцы и регенерации зрения! Закрывай глаза на 2 минуты каждый час на протяжении рабочего дня — и ты сотворишь чудо не только со зрением, но и с нервной системой.
Если ты носишь очки
Даже если у тебя плохое зрение, это не повод носить линзы или очки не снимая. Отказывайся от очков хотя бы на полчаса в день, и ты заметишь, что стал лучше видеть. Ученые до сих пор не пришли к единому выводу — полезны очки или нет, ведь часто зрение падает, когда человек начинает регулярно пользоваться ими.
Массаж глаз
Массируй глаза хотя бы 1 раз в день. Благодаря массажу глаз улучшается кровообращение, глаза полноценно отдыхают, в результате зрение становится острее.
Регулярные перерывы
Не позволяй глазам постоянно находиться в напряжении: каждые 20 минут отвлекайся от работы и переводи взгляд вдаль. Эта рекомендация особенно важна для людей, страдающих близорукостью.
Объяснение:
Названия государств |
Столицы |
Российская Федерация |
Москва |
Республика Беларусь |
Минск |
Украина |
Киев |
Эстонская Республика (Эстония) |
Таллин |
Азербайджанская Республика (Азербайджан) |
Баку |
Республика Армения |
Ереван |
Республика Грузия |
Тбилиси |
Республика Казахстан |
Астана |
Кыргызская Республика (Кыргызстан) |
Бишкек |
Республика Узбекистан |
Ташкент |
Туркменистан (Туркмения) |
Ашхабад |
Республика Таджикистан |
Душанбе |
Республика Молдова (Молдова) |
Кишинев |
Латвийская Республика (Латвия) |
Рига |
Литовская Республика (Литва) |
Вильнюс |
Коли я читаю новели Рея Бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля та її "хазяїв". Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу Землі, маленького куточку Всесвіту, створеного Богом для щастя людини.
Поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. Люди в якомусь лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. У них нема майбутнього. Що ж у них залишилось? Тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "Мона Ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилась на цей натовп навів людей і всміхалась таємничо-печально. Хлопець теж дивився на її посмішку, і серце його калатало у грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєю пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно вмерли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відлюдності. "У натовпі вили, а руки клювали портрет, мов голодні птахи." Тому вдалось у цьому дикому натовпі вирвати і собі шматок картини. Ховаючи його, він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його дім, якщо залишки силосної башти можна було ним назвати... Сім'я зустріла його хропінням та стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розтулив пальці, розглядів шматок замальованого полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: "Посмішка, чудова посмішка..."
Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний... Так закінчується оповідання. Страшна кінцівка, безутішна, як темна ніч... Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадає добра, любові, злагоди і відновлення. Наполегливо звучить в цьому оповіданні думка Достоєвського "Краса врятує світ". Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але ж як мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене привидами — відлюдками, яких змалював в майбутній долі людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!