ответ: Гутне скло – вид декоративно-ужиткового мистецтва. Назва вказує на особливості технології та характер виготовлення виробів, що набули остаточ. вигляду біля скловар. печі, видувалися вільно чи за до форм. Гутні техніки – сукупність специф. прийомів та в руч. оброблення скла у гарячому стані: видування, кракле, ліплення, міллєфіорі, накладання кольор. шарів, ниток, крихти, рифлення, фляндрування тощо. Перші достовірні зразки виробів із гарячого скла знайдено під час розкопок м. Ура в Месопотамії (25 ст. до н. е.). У серед. 1 ст. н. е. було винайдено склодувну трубку (до цього скловироби формували за до піщаного ядра»), Г. с. почали формувати і декорувати різноманіт гутної техніки. Високого худож. рівня Г. с. досягло в Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії. Під впливом нім. та чес. скляної продукції 16–17 cт., що надходила в Україну, з’явилися поняття – «гута», «гутник», «гутне скло», «гутництво» (від нім. die Hutte – будівля, в якій знаходиться скловарна піч). Згодом ці назви закріпилися на укр. ґрунті. Традиційно «гутним» називають давнє укр. скло.
Укр. Г. с. сягає часів Київ. Русі. Археол. знахідки цього періоду свідчать про виготовлення зі скла прикрас (браслети, намиста, обручки), а також посуду (пляшки, келихи, склянки). Осн. формою вироб-ва худож. скла в Україні до серед. 19 ст. були різні за потужністю скловарні майстерні – гути (згадуються у документах від 16 ст.). Досить щільно розташовувалися гути на Чернігівщині, Волині, Поділлі, Київщині. Від серед. 19 ст. Г. с., яке виготовлялося кустар поступово зникало, поступаючись якістю та рентабельністю виготовлення продукції склороб. з-дів. Розквіт Г. с. в Україні припадає на кін. 17–18 cт. Гутна справа хоча і була певною мірою відокремлена від суміж. видів худож. ремесел, виходячи зі специфіки процесу виготовлення, але існуючи у часи панування стилю бароко, не могла не втілити його риси, зокрема у формотворенні, орнаментиці. М. Біляшівський, досліджуючи Г. с., відзначав, що вироби 18 ст. мають гарну лінію форми, справжню оздобу. Осн. асортимент гут – різноманіт. посуд для зберігання напоїв: баклаги, барильця, дзбани, карафи, плесканки, сулії, штофи; для пиття: келихи, кубки, кухлі, чарки. Велику групу посуду складає фігурний, що за типологією форм найбільш декоративний. У цій групі виділяються пляшки-ведмедики, що були неодмін. атрибутом нар. весілля
В сказке "У страха глаза велики" пять основных героев. Четверо из них жили вместе и вместе выполняли работы по дому — это бабушка, ее внучка, это курица и мышка. Пятый герой — виновник всего переполоха заяц.
Бабушка в этой сказке представляется мне важной старушкой, еще в силе, способной сходить за водой и наверняка в теле, потому что испугалась она ни кого-нибудь, а медведя, зверя большого и опасного. Что-то более мелкое ее не пугало.
Внучка — маленькая веселая девочка, которую представляешь в красной шапочке, наверное, по аналогии с другой сказкой, да и испугалась она волка.
Курочка — беспокойная несушка, которая боится всего на свете, но больше всего конечно лисы.
Мышка — маленькая с длинным хвостом, ее больше всего пугал кот.
Заяц — хулиган, который любит лазать по чужим садам, но большой трусишка.
Всех героев сказки объединяет одно — они боятся неожиданного.
В сказке "У страха глаза велики" пять основных героев. Четверо из них жили вместе и вместе выполняли работы по дому — это бабушка, ее внучка, это курица и мышка. Пятый герой — виновник всего переполоха заяц.
Бабушка в этой сказке представляется мне важной старушкой, еще в силе, способной сходить за водой и наверняка в теле, потому что испугалась она ни кого-нибудь, а медведя, зверя большого и опасного. Что-то более мелкое ее не пугало.
Внучка — маленькая веселая девочка, которую представляешь в красной шапочке, наверное, по аналогии с другой сказкой, да и испугалась она волка.
Курочка — беспокойная несушка, которая боится всего на свете, но больше всего конечно лисы.
Мышка — маленькая с длинным хвостом, ее больше всего пугал кот.
Заяц — хулиган, который любит лазать по чужим садам, но большой трусишка.
Всех героев сказки объединяет одно — они боятся неожиданного.
ответ: Гутне скло – вид декоративно-ужиткового мистецтва. Назва вказує на особливості технології та характер виготовлення виробів, що набули остаточ. вигляду біля скловар. печі, видувалися вільно чи за до форм. Гутні техніки – сукупність специф. прийомів та в руч. оброблення скла у гарячому стані: видування, кракле, ліплення, міллєфіорі, накладання кольор. шарів, ниток, крихти, рифлення, фляндрування тощо. Перші достовірні зразки виробів із гарячого скла знайдено під час розкопок м. Ура в Месопотамії (25 ст. до н. е.). У серед. 1 ст. н. е. було винайдено склодувну трубку (до цього скловироби формували за до піщаного ядра»), Г. с. почали формувати і декорувати різноманіт гутної техніки. Високого худож. рівня Г. с. досягло в Італії, Іспанії, Німеччині, Чехії. Під впливом нім. та чес. скляної продукції 16–17 cт., що надходила в Україну, з’явилися поняття – «гута», «гутник», «гутне скло», «гутництво» (від нім. die Hutte – будівля, в якій знаходиться скловарна піч). Згодом ці назви закріпилися на укр. ґрунті. Традиційно «гутним» називають давнє укр. скло.
Укр. Г. с. сягає часів Київ. Русі. Археол. знахідки цього періоду свідчать про виготовлення зі скла прикрас (браслети, намиста, обручки), а також посуду (пляшки, келихи, склянки). Осн. формою вироб-ва худож. скла в Україні до серед. 19 ст. були різні за потужністю скловарні майстерні – гути (згадуються у документах від 16 ст.). Досить щільно розташовувалися гути на Чернігівщині, Волині, Поділлі, Київщині. Від серед. 19 ст. Г. с., яке виготовлялося кустар поступово зникало, поступаючись якістю та рентабельністю виготовлення продукції склороб. з-дів. Розквіт Г. с. в Україні припадає на кін. 17–18 cт. Гутна справа хоча і була певною мірою відокремлена від суміж. видів худож. ремесел, виходячи зі специфіки процесу виготовлення, але існуючи у часи панування стилю бароко, не могла не втілити його риси, зокрема у формотворенні, орнаментиці. М. Біляшівський, досліджуючи Г. с., відзначав, що вироби 18 ст. мають гарну лінію форми, справжню оздобу. Осн. асортимент гут – різноманіт. посуд для зберігання напоїв: баклаги, барильця, дзбани, карафи, плесканки, сулії, штофи; для пиття: келихи, кубки, кухлі, чарки. Велику групу посуду складає фігурний, що за типологією форм найбільш декоративний. У цій групі виділяються пляшки-ведмедики, що були неодмін. атрибутом нар. весілля