В 1985 г. в Японии издана книга «Мехатроника», в которой введено
это понятие как новое направление науки и техники в машиностроении. В
1988 г. издание переведено на русский язык и в предисловии к переводу
дано определение мехатроники как комплекса средств и принципов меха-
ники, электроники и информатики, синтез существующих технологий, эф-
фективно используемых для достижения конкретной цели [1].
В государственном образовательном стандарте РФ по направлению
«Мехатроника и робототехника» [2] приведено следующее определение:
мехатроника – это область науки и техники, основанная на синергетиче-
ском объединении узлов точной механики с электронными, электротехни-
ческими и компьютерными компонентами, обеспечивающими проектиро-
вание и производство качественно новых модулей, систем и машин с ин-
теллектуальным управлением их функциональными движениями.
Японские авторы не дали четкого определения мехатроники, считая
что синтез электроники и механики позволяет создавать машины нового
типа, которые можно назвать мехатронными устройствами. При этом они
четко определили их три основные составляющие: исполнительные орга-
ны, выполняющие функциональные технологические задачи, измеритель-
но-информационная система, с которой выполняется сбор необ-
ходимой информации о ходе технологического процесса, режимах работы
приводов и внешней среде (при необходимости). Третья составляющая
объединяет элементы обработки информации и базируется на вычисли-
тельной технике.
Объяснение:
У наш час доволі часто можна почути заклик до підняття національної самосвідомості, до виховання справжнього громадянина. Ці твердження є складовими таких понять, як духовність, духовні орієнтири, духовні цінності. Якщо країна виховуватиме духовну особистість, дбатиме про те, щоб змалечку діти отримували правильні духовні орієнтири, то вона отримує сильну, свідому молодь, яка буде чітко себе позиціонувати громадянином, який шанує свою країну, свою рідну місцевість, своїх батьків і традиції.
Духовні орієнтири можна формувати на кожному уроці в школі, на кожній виховній годині, та саме на уроках літератури є можливість якнайглибше вразити душу дитини, показати їй усю красу культури, слова, сформувати такі духовні риси характеру, як відвагу, честь, повагу, любов, мужність на прикладі літературних героїв.
Література в школі повинна формувати не просто освічену людину, яка має свої переконання, є патріотом, є людиною розумною. Література повинна формувати особистість, здатну жити в оновленому суспільстві за законами гуманізму. Виховний вплив у літературі ми можемо простежити лише тоді, коли літературний твір може бути осмислений читачем, коли почуття й переживання героя стануть переживанням учнів. Аналіз твору має сприяти опануванню учнем духовних орієнтирів творчості письменників – критеріїв моральної та естетичної оцінки подій, явищ і людських стосунків. На уроках літератури у вчителя є найбільше можливостей розглянути ті питання, які стосуються духовності та безпосередньо формування її у дитини. Більше того, учитель має можливість впливати на дитину непомітно, не нав’язуючи їй певний погляд, а формувати в школяра власний за до прикладів з літератури.
Отже, найбільш сприятливим для формування духовного світу учня є урок літератури. Адже він включає в себе можливість на прикладі життєпису автора та дій головного героя показати позитивні або ж негативні якості особистості, тим самим правильно сформувати духовні цінності. Варто пам’ятати, що в старшій школі формування духовних орієнтирів проходить інакше, ніж в основній. Сам процес усвідомлення цінностей відбувається лише у випадку повного розуміння духовності. Тому вчитель літератури повинен доторкнутися до душі та розуму старшокласників, підбирати твори для вивчення, наповнені духовними цінностями.