Когда говорят об античной архитектуре, прежде всего, имеют в виду искусство Древней Греции. Над созданием самого известного античного ансамбля Древней Греции - Акрополя – с 6 века до н.э. трудились архитекторы Калликрат, Иктин, Архилох, Мнесикл. С 447 г. до н.э. строительством руководил скульптор Фидий. В конце 19 века были проведены реставрационные работы, в ходе которых был частично восстановлен облик Акрополя, заново возведен храм Ники Аптерос. Архитектура античности явилась образцом, которому подражали зодчие Римской империи, Ренессанса, классицизма. Древние греки преуспели в развитии многих наук, в том числе геометрии, применив ее законы для определения пропорции, оценивая с ее гармоничность объекта. Основным достижением архитекторов античной архитектуры Древней Греции стало открытие ордерной системы. Были созданы дорический (Парфенон), ионический (храм Ники Аптерос), коринфский ордер (Олимпейон в Афинах).
Объяснение:
Вроде так
Слова мораль, етика сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «морально-трудове виховання», «моральна стійкість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій природі моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся мораль
і полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звільняючи себе і своїх близьких від злиденності й принижень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?
Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність.
Іван Крилов - оосійський письменник, який створив 200 байок та наповнив їх гострим сатиричним та політичним характером: