Вічні цитати великого поета і одного з найвідоміших східних мудреців і філософів. Кожне його чотиривірш - рівняння, що прагне до точної формулою, до афоризму.
Образ великого поета Сходу Омара Хайяма овіяний легендами, а біографія сповнена таємниць і загадок. Стародавній Схід знав Омара Хайяма в першу чергу як видатного вченого: математика, фізика, астронома, філософа. У сучасному світі Омар Хайям відомий більш як поет, творець оригінальних філософсько-ліричних чотиривіршів - мудрих, повних гумору, лукавства і зухвалості рубаї.
Рубаї - одна з найскладніших жанрових форм таджицько-перської поезії. Обсяг рубаї - чотири рядки, три з яких (рідко чотири) римуються між собою. Хайям - неперевершений майстер цього жанру. Його рубаї вражають влучністю і глибиною розуміння світу і душі людини, яскравістю образів і витонченістю ритму.
Живучи на релігійному сході, Омар Хайям розмірковує про Бога, але рішуче відкидає всі церковні догми. Його іронія і вільнодумство відбилися в рубаї. Його підтримували багато поетів свого часу, але через страх переслідувань за вільнодумство і богохульство вони приписували і свої твори Хайямові.
Омар Хайям - гуманіст, для нього людина і його душевний світ понад усе. Він цінує задоволення і радість життя, насолоду від кожної хвилини. А його стиль викладу давав можливість висловлювати те, чого не можна було сказати вголос відкритим текстом.
Объяснение:
В этой главе писатель рассказывает, как в течение шести лет город Глупов не горел, не голодал, не испытывал ни повальных болезней, ни скотских падежей, и такое благоденствие народ приписывал по простоте своей начальнику Петру Петровичу Фердыщенко.
Но на седьмом году правления этого градоначальника произошли изменения: он скинул замасленный халат и стал ходить по городу в вицмундире, В начале 1776 г., посетив кабак, градоначальник увидел там Алену Осипову и влюбился в нее. У Аленки был муж — Дмитрий Прокофьев. Аленка на предложение Фердыщенко жить с ним в любви ответила отказом. Тогда градоначальник решил ей отомстить. Он приказал подселить в квартиру, где проживала Алена с мужем, двух инвалидов. Алена прогнала этих инвалидов. На следующий раз бригадир вновь делал знаки Алене в кабаке и вновь получил отказ. Вечером женщина, упав в ноги мужу, рассказала, что придется ей стать любовницей градоначальника. Муж Алены, Митька, взбунтовался, стал ей угрожать расправой. Узнав об этом бунте, градоначальник приказал наказать его за это. Бунтовщика заковали и увели. Алена бросилась к бригадиру на двор. Бригадир пытался склонить ее к любви, но Аленка не стала изменять мужу. Митьку обвинили в поджоге двора градоначальника и отправили в Сибирь. Аленка всхлипывала.
За грехи бригадира расплачивались все глуповцы: в городе наступил голод, люди стали помирать. Обвинив во всех грехах Алену, глуповцы расправились с ней: «взнесли на верхний ярус колокольни и бросили оттуда на раскат с вышины более пятнадцати саженей…» Ее тело разнесли голодные псы. И в городе после этой кровавой драмы появился хлеб.