Объяснение:
В ХХ в. многие мыслители начали говорить о кризисе искусства, о том, что современное искусство утрачивает свои функции в обществе. Например, немецкий философ культуры начала ХХ в. О. Шпенглер считал, что современная западная культура вступает в период заката. Высокое классическое искусство уступает место техническим искусствам, массовым зрелищам, спорту. Современное искусство утрачивает гармонию и образность, возникает абстрактная живопись, в которой исчезает целостный образ человека.
Искусство
Искусство, его роль в жизни человека и общества
Искусство — одна из главных форм духовной культуры человечества, которая возникла еще в глубокой древности. Так, уже в эпоху верхнего палеолита, 40 тысяч лет назад, существовало «пещерное искусство» — замечательные наскальные гравюры и росписи, в которых наши далекие предки изображали животных и сцены охоты.
Позднее возникли скульптура, музыка, архитектура, театр, художественная литература. Это классические виды искусства, которым тысячи лет. Развитие форм и видов искусства продолжается и в наше время. В современном мире благодаря развитию техники появились некоторые новые виды искусства, например, искусство кино, художественная фотография, сейчас появляется искусство компьютерной графики.
Всё это говорит о том, что жизнь человека невозможна без искусства, что оно отвечает какой-то его глубочайшей потребности. Чтобы объяснить её характер, нужно вспомнить, что человек есть деятельное существо. Посредством своей деятельности люди осваивают окружающий мир и преобразуют его.
Существуют три основные формы освоения мира человеком:
практически-деятельная — она регулируется такими общими потребностями и целями, как польза и благо;
познавательная — её целью является истина;
художественная — её ценностью служит красота.
Поэтому можно определить искусство как освоения и преобразования мира по законам красоты.
Специфика искусства состоит в отображении действительности посредством художественных образов, то есть в конкретной чувственной форме, а не с понятий и теорий как в научном познании. Это очевидно в живописи или скульптуре. Но даже литература, хотя в ней образная сторона не бросается в глаза, существенно отличается от познания. Например, историки или социологи, изучая дворянское общество в России XIX, описывают и объясняют его с таких понятий, как «сословие», «крепостной строй», «самодержавие» и т. п. В отличие от этого, Пушкин и Гоголь гениально изобразили суть этого общества в образах Онегина и Татьяны, Чичикова и череды помещиков из «Мертвых душ». Это два разных, но дополняющих друг друга познания и отображения реальности. Первый нацелен на обнаружение общего, закономерного в изучаемой реальности, второй — на выражение реальности через индивидуальные образы, через сознание и переживания отдельных героев.
Роль искусства в жизни человека и общества определяется тем, что оно обращено к сознанию человека в его целостности. Художественное творчество и восприятие произведений искусства даёт человеку более глубокое понимание и знание жизни. Но одновременно искусство воздействует на его чувства, переживания, развивает его эмоциональную сферу. Выше уже отмечалась большая роль искусства в формировании моральных представлений человека. И, конечно же, восприятие произведений искусства доставляет людям эстетическое наслаждение, переживание прекрасного, а также делает их сопричастными творчеству художника.
Во всех этих отношениях искусство обладает большой силой, недаром Достоевский сказал: «Красота мир».
Представления о роли искусства менялись в истории. Важная роль искусства осознавалась уже в античном обществе. Например, Платон и Аристотель считали, что искусство должно очищать душу от низменных страстей и возвышать её. Особую роль в этом они отводили музыке и трагедии.
В средние века основная роль искусства виделась в подчинении задачам богослужения. Искусство играло, например, очень значительную роль в оформлении храмов и в религиозных обрядах православия.
В эпоху Возрождения искусство, особенно живопись, заняло центральное место в духовной культуре. Леонардо да Винчи рассматривал искусство как «зеркало» мира и даже ставил живопись выше науки. Многие мыслители этой эпохи видели в искусстве самую свободную и творческую деятельность человека.
В эпоху Просвещения подчеркивалась прежде всего нравственно-воспитательная функция искусства.
Світогляд являє собою синтез різних рис духовного життя людини; це пізнання і переживання людиною світу. Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв і почуттів становить світовідчуття. Наприклад, одні люди мають оптимістичне світовідчуття, інші — песимістичне. Пізнавально-інтелектуальну сторону світогляду становить принцип.
Світогляд, як і все життя людей в суспільстві, має історичний характер. Виникнення світогляду пов'язують з процесом формування першої стійкої форми людської спільності — родової общини. Її поява стала своєрідною революцією в духовному розвитку людини. Світогляд виділив людину зі світу тварин. Історія духовного розвитку людства знає кілька основних типів світогляду. До них відносяться міфологічний, релігійний, філософський світогляд.
Історично першим ступенем у розвитку світогляду був міфологічний світогляд. Міфологія закріплювала прийняту в суспільстві систему цінностей, підтримувала і заохочувала певні форми поведінки. З згасанням первісних форм суспільного життя міф зжив себе і перестав бути панівним типом світогляду.
Корінні питання всякою світогляду (походження світу, людини, таємниця народження і смерть та ін.) продовжували вирішуватися, але вже в інших світоглядних формах, наприклад у формах релігійного світогляду, заснованого на вірі в існування надприродних істот і надприродного світу, і філософського світогляду, який існує як теоретично сформульована система найбільш загальних поглядів на світ, людини та їх відносини.
Кожен історичний тип світогляду має матеріальні, соціальні та теоретико-пізнавальні передумови. Він являє собою відносно цілісне світоглядне відображення світу, обумовлене рівнем розвитку суспільства. Особливості різних історичних типів світогляду зберігаються в масовій свідомості сучасних людей.
Компоненти світогляду людини
Наше ставлення до світу і до себе включає різноманітні знання. Наприклад, життєві знання допомагають орієнтуватися в повсякденному житті-спілкуватися, вчитися, будувати кар'єру, створювати сім'ю. Наукові знання дозволяють осмислювати факти на більш високому рівні і будувати теорії.
Наша взаємодія зі світом забарвлена емоціями, пов'язана з почуттями, трансформована пристрастями. Наприклад, людина здатна не просто дивитися на природу, безпристрасно фіксуючи її корисні і даремні якості, а милуватися нею.
Норми і цінності є важливим компонентом світогляду. Заради дружби і любові, заради сім'ї і близьких людина може діяти всупереч здоровому глузду, ризикуючи життям, долати страх, виконуючи те, що вважає своїм обов'язком. Переконання і принципи вплетені у саму тканину людського життя і часто їх вплив на вчинки буває набагато сильніше, ніж вплив знань і емоцій разом узятих.
Вчинки людини також входять в структуру світогляду, утворюючи його практичний рівень. Людина висловлює своє ставлення до світу не тільки в думках, але і у всіх своїх рішучих діях.
Традиційно вважається, що знання і почуття, цінності і вчинки являють собою компоненти світогляду — пізнавальний, емоційний, ціннісний та діяльнісний. Звичайно, такий поділ досить умовно: компоненти ніколи не існують в чистому вигляді. Думки завжди емоційно забарвлені, вчинки втілюють цінності людини і т. д. В реальності світогляд — завжди цілісність, а поділ його на компоненти застосовно тільки в дослідницьких цілях.
Объяснение: