паэма была завершана класікам 23 мая 1910 года ў пецярбургу і ўпершыню апублікавана ў газеце «наша ніва» 21 чэрвеня 1912 года[1].
гэтай паэмай адкрываецца шэраг фальклорна-рамантычных паэм у творчасці я. купалы дакастрычніцкага часу. у лісце да л. клейнбарта 11 студзеня 1929 года аўтар аднёс паэму да твораў, спароджаных выключна фантазіяй. паэма красамоўна сведчыць пра арганічную нацыянальна-фальклорную сутнасць купалаўскага мастацкага бачання свету, скандэнсаванасць народнасці яго мастацкага мыслення і рамантычнага стылю. гэта класічны ўзор героіка-рамантычнай паэмы[3].
паэма прысвечана лёсу мастака ў грамадстве. на вяселле дачкі князь кліча мясцовага гусляра і патрабуе ад яго песень у сваю хвалу і на пацеху вяльможным гасцям. ён папярэджвае музыку, што пакарае смерцю, калі той не выканае загад. але замест пахвалы князю з вуснаў гусляра гучыць суровая праўда пра бязлітаснасць і чужасць князя народу, цяжкі паднявольны лёс падданых князя. за непакору і непаслухмянасць князь загадвае закапаць гусляра жывым разам з гуслямі. гусляр гіне, але памяць аб ім у народзе вечная, як той курган, што як сімвал народнай памяці ўзнёсся над магілай народнага заступніка[3].
ідэя паэмы празрыстая: народнай памяці варты толькі той мастак, які аддае справе народа і свае песні, і сваё жыццё; сапраўднае мастацтва толькі тое, што служыць народу; у службе народнай праўдзе — веліч і прызванне мастака. па сваім гучанні паэма паліфанічная. мастацкая форма паэмы выключная па сваёй прыгажосці і ўздзеянні на чытача сваёй надзвычайнай эмацыйнай сілай, яркай палітрай метафар, эпітэтаў, гі, выключна зграбнай кампазіцыяй — як агульнай, страфічнай, так і звязанай з падачай дзеяння ў яго развіцці[3].
у паэме 12 раздзелаў, кожны з якіх складаецца з 4 катрэнаў. змена, рухомасць гучання строфаў суадносяцца з разгортваннем сюжэту. экспазіцыйны 1 раздзел — частка твору шырокага эпічнага размаху. пачатак сюжэтнага апавядання ў паэме як бы прыспешаны, але завязка дзеяння ў цэлым непаспешлівая, з падрабязным раскрыццём абставін дзеяння — апісаннем княжацкага замку, «бяседы вялікай у князя» (2 і 3 раздзелы) і з падрабязнай характарыстыкай гусляра (4 і 5 раздзелы). у цэнтральных, самых драматычна-напружаных раздзелах (6—10) ідзе дыялог князя і гусляра. словы гусляра вытрыманы на самай высокай ноце. у кульмінацыйным 10 раздзеле «князь стаіць, князь маўчыць, жуда, помста б'е з воч». у 11 раздзеле наступае развязка канфлікту. заключны раздзел як бы вяртае чытача да першага раздзелу і так узнікае адзінага тону эмацыянальная рамка сюжэтнага дзеяння[3].
«курган» — шэдэўр не толькі я. купалы, але і ўсёй новай беларускай літаратуры. уздзеянне паэмы на беларускую літаратуру пачалося адразу ж пасля яе з'яўлення. асабліва яно прыкметнае у зборніку к. буйло «курганная кветка» (1914), а таксама на «абразках» з. бядулі (1913), на першай рэдакцыі паэмы я. коласа «сымон-музыка» (1918)
Объяснение:
Доба від початку великих географічних відкриттів до середини XVII ст. стала часом, коли в Європі розгорнувся технічний прогрес — з'явилася велика кількість різноманітних винаходів і технічних удосконалень. Європейці вже не запозичували винаходів, зроблених арабами, китайцями та індійцями, як було раніше, а самі робили відкриття, значно випереджаючи інші народи.
Одним із головних напрямків наукового пошуку європейців було вдосконалення джерел енергії та двигунів. Ясна річ, що головний “двигун” давніх часів — мускульна сила людини — залишався, і ніщо не могло його заступити. Саме людина обертала гончарне коло, пускала в рух різноманітні верстати. Проте людський розум, не відмовляючись від цього “двигуна”, зумів удосконалити інші механізми.
Було вдосконалено колесо, що приводило в рух водяний млин. Його діаметр сягав десятків метрів. Завдяки цьому на млинах у другій половині XVII ст. стали виробляти 37 кг борошна на годину (у ХІІ ст. виробляли 17 кг).Відчутні зміни стались у гірничодобувній справі. Видобуток вугілля і руди, з якої отримували залізо, мідь, срібло, належали до найдавніших занять. У XVI—XVII ст. у гірничодобувному виробництві вже використовували помпи для відкачування з шахт води, транспортери для підняття руди на поверхню, створювали в шахтах системи вентиляції. На міднорудних промислах Словаччини у XVI ст. вперше для доставки руди до місця переробки використовували вагонетки; їх тягли по дерев'яних рейках коні. Через деякий час цей винахід застосовували і в англійських кам'яновугільних копальнях. Згодом, в епоху парових двигунів, цю ідею використали для створення залізниці, замінивши дерев'яні рейки металевими. Заміна ручної праці кінською або механічною тягою дозволила значно збільшити продуктивність праці гірників.
У XVI—XVII ст. європейці вдосконалили існуючі технології плавлення металів. Зростання попиту на вироби з металу завдяки розпочатому освоєнню Нового Світу стимулювало пошук в збільшення їх виробництва, який розвивався у двох напрямках. По-перше, вдосконалили процес плавки і конструкцію плавильних печей. Наприкінці XІV ст. у країнах Європи почали використовувати доменну піч. Завдяки вдосконаленню процесу плавки навчилися отримувати чавун і високоякісну сталь. По-друге, розширили виробництво кам'яного вугілля, яке мало більшу температуру горіння порівняно з торфом і деревним вугіллям. Намагання здійснити заміну деревного вугілля кам'яним було пов'язано також із стрімким зменшенням у XVI ст. лісових масивів. Вперше за свою історію людина побачила, як унаслідок її діяльності стали зникати природні ресурси. Це спонукало міські власті розпочати регулювання використання лісів. Для потреб металургії відводилися окремі ділянки лісів, робилися нові посадки дерев, проте це не вирішувало проблеми.
Объяснение:
++++++++++++++++++++++++