На територію України ввозиться 70000 пляшок горілки. Об'єм одніеї пляшки - 0,75 л. міцність горілки-37%. Розрахувати суму АП, якщо ставка- 126,96 грн за 1л 100% спирту.
Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
Организацией парада занялся Генеральный штаб. Он наметил состав участников, порядок размещения сводных полков всех фронтов, определил ритуал, отличный от обычного, и форму одежды.
Со второй половины мая 1945 года в Москве началась всесторонняя подготовка к параду. Ремонтировались казармы. Швейные фабрики шили парадное обмундирование – предстояло изготовить более 10 тысяч комплектов. Тщательно готовилось праздничное убранство Красной площади. Москва в те дни жила идеей парада.
Вопрос, кто будет принимать Парад Победы и кто будет им командовать, не обсуждался. Все считали, что право и долг принимать парад принадлежит Верховному Главнокомандующему И.В. Сталину. Однако незадолго до парада Сталин решил попробовать проехать на коне. Не получилось.
– Нет, это не для меня. Пусть принимает парад Жуков, он старый кавалерист, – сказал он.
Жуков об этом случае не знал. Через некоторое время Сталин поинтересовался, не разучился ли Жуков ездить на коне.
– Нет, не разучился, – ответил маршал.
– Тогда вам придется принимать Парад Победы. Командовать парадом будет Рокоссовский.
И вот наступил долгожданный день Парада Победы. С утренней зарей на Красной площади и прилегающих к ней площадях и улицах выстроились в новом, парадном обмундировании ровными квадратами 10 сводных полков – по одному от каждого действовавшего к концу войны фронта.
Стрелки на часах Спасской башни приближаются к 10.00. С последним, десятым, ударом курантов разносится команда «Смирно!». На площади раздается цокот копыт. Это из ворот Спасской башни на белом коне выезжает принимающий парад первый заместитель наркома обороны СССР и заместитель Верховного Главнокомандующего, командующий войсками 1-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза Г.К. Жуков. Навстречу ему для отдачи рапорта устремляется на вороном коне командующий парадом, возглавлявший войска 2-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза К.К. Рокоссовский.
Начался торжественный марш. Сводные полки шли в порядке, напоминавшем размещение фронтов Красной армии на полях сражений от Ледовитого океана до Черного моря, то есть с севера на юг. Каждый сводный полк был укомплектован рядовыми, сержантами и офицерами, отличившимися в боях: Герои Советского Союза, полные кавалеры ордена Славы, удостоенные других высоких правительственных наград. Специально подготовленные знаменщики и ассистенты в каждом полку пронесли по 36 боевых знамен наиболее отличившихся соединений и частей фронта. Всего они представили на параде более 360 боевых знамен, прошедших дорогами войны.
Численность каждого полка превышала тысячу человек. В первых шеренгах сводных полков всех фронтов шли командующие армиями, а подразделения возглавляли командиры корпусов, дивизий и бригад. На параде был представлен цвет действующей армии от рядового до маршала.
Движение войск сопровождалось маршами гигантского сводного оркестра, состоявшего из 1400 музыкантов.
Вдруг оркестр смолк, наступила пауза… И вдруг резкая дробь 80 барабанов. Появляется колонна воинов с двумя сотнями склоненных до земли вражеских знамен разгромленных и плененных в боях немецко-фашистских частей и соединений. Победители бросают фашистские знамена на мостовую, к подножию Мавзолея, первым – штандарт Адольфа Гитлера. Трибуны буквально взрываются громом аплодисментов.
Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».