«философия, как мудрость моей жизни..» если задуматься, подумать, осмыслить.. как ни странно, на ум ничего приличного не приходит. начинаешь думать обо всякой ерунде, на важную для тебя тему в голову не приходит ничего, кроме «да ничего, можно сделать и завтра! », «иди отдохни, подумай, потом напишешь! ». и заснула в раздумьях. вот так я мучилась почти месяц, размышляла, обдумывала, взвешивала, анализировала…. пришла к горькому выводу – философии во мне нет. точнее, не во мне, а в моей жизни она отсутствует. может быть, я и не права…. либо это возрастное, приходящее с осмыслением своего существования, цели своего бытия в этом мире, с появлением и осознанием ценностей, моральных и нравственных. либо эта самая философия затаилась где-то в недрах моего сознания. хотя, говорят, что возраст уже тот, пришло время задуматься, я не считаю, что это так. но если посмотреть с другой стороны: когда размышлять и осмысливать? когда буду седой, старой бабулькой, вяжущей своим бесчисленным внукам носки на скамейке возле подъезда, параллельно новую серию очередной мыльной оперы и при этом всём думая, как я прожила жизнь, что сделала плохого, что хорошего, кто пострадал из-за меня, кому я причинила боль. ну раз уж на то пошло, то задуматься нужно сейчас. это не вынужденная мера, ни в коем случае. это то, что стало мне интересно сегодня: пролистать книгу своих прожитых 18 с половиной лет, вспомнить всё, посмеяться, поплакать, , но не вдаваясь в недра воспоминаний, а лишь слегка черпнув из этого жизненного колодца пару десятков воспоминаний буквально на пару часов. итак, можно начать…. период первый. детсад + начальная школа. в этот период меня во многом обделил мой ужасный характер, детское непослушание. я не была записана туда, куда мама спала и видела меня отдать: скрипка, у-шу, рисование, бассейн и всё в этом русле – те секции куда родители заталкивают своих детей против их воли. а я в принципе ничего не потеряла, не стремилась к этому. музыка – однозначно не моё (медведь неплохо постарался), единоборства – ещё не поздно всё исправить, бассейн – позор на весь союз, я не умею плавать но не беда-и эта погрешность исправима. характер с тех пор мало изменился – всё тот же непослушный ребенок, который всё делает по-своему и на мнение отдельных людей ему глубоко наплевать. период второй. 4ый – 9ый класс. ах, как это всё было чудесно. тогда были способности к иностранным языкам, аккордеон, который я вытерпела полгода, шорт-трек, из которого я ушла, так и не став звездой льда (а , постарше меня, с которыми я занималась, связали с этим жизнь и привозят из зарубежных соревнований призовые места), «наклонности»-стихи от зубов, сочинения на 5/5, проверка тетрадей одноклассников на предмет ошибок, бадминтон, волейбол – самый долгий период моей связи со спортом. ровно 6 лет ему отдала, но мало чему научилась. а всё эта паршивая лень-матушка. или просто это было «не моё»? хотя, моё, зря я . о, аллах, эти годы были по-своему чудесны…. новые знакомства, первые мальчики, первая любовь. тогда я думала, что мои друзья – самые-самые лучшие, они всегда будут рядом, и выслушают. как оказалось, я во всём …. стоило уйти из школы, как та, компанейская дружба, рассыпалась на кусочки. наверное потому, что я захотела начать новую жизнь, без старых связей, без той наигранности со стороны лжедрузей. потому что начала соображать, умнеть, знать больше того, что нужно.
1.Б
2.Г
3.Г
4.Б
5.В
6.Г
7.1)В 2)Г 3)Б
8.Фе́нтезі — літературний жанр фантастичної літератури, дія якого відбувається у вигаданому світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю
9.
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Наступним з'явився дух теперішнього Різдва. Він привів Скруджа до писаря Боба Кретчита. За столом сиділа велика родина. Всі сміялися, веселилися. Та коли Боб запропонував тост за здоров'я Скруджа, сміх відразу припинився. Дружина Кретчита сердито зауважила, що не заслуговує на це така жорстока людина, але трохи пізніше вона погодилася з чоловіком. Вразили старого відлюдника і діти писаря.
Дух повів його й до племінника Фреда, який впевнено говорив, що дядько виправиться обов'язково і стане добрим чоловіком.
Нарешті, з'явився третій дух. Але він був занадто мовчазний. Скрудж почув про якогось померлого, намагався дізнатися, про кого йдеться. Раптом на цвинтарі зрозумів, що перед ним — його покинута могила.
Ебенезер Скрудж прокинувся у ліжку. Обличчя було заплакане. Радість переповняла його серце. Веселий підійшов він до вікна. Це було справжнє переродження старого: він з усіма вітався, навіть купив Бобові великого індика. Скрудж допоміг Тайні Тімові вилікуватися і ще зробив багато чого доброго.
Цей герой мені дуже сподобався, тому що він зрозумів свої помилки і виправився. Я рада, що автор дав йому таку чудову можливість. Щаслива кінцівка твору переконує нас, що у цьому житті усе залежить від самої людини, тобто від нас.