Одним із шести регіонів є Індійський культурний регіон, що включає в себе країни Південно-Східної Азії:
Індію,Бірму,Цейлон,Малайю,Непал,Бангладеш,Шрі-Ланку,Пакистан,а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони (Тибет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії).
Объяснение:
Індійська каста - результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на каст закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.
Релігія
У змішаній індійській культурі велику роль відіграла також міфологія, яка стала синтезом арійських дравідійських мунда та інших фантастичних елементів. Арійські племена гіпотетично вважаються пращурами українців, що принесли в Індію свою мову - санскрит (у перекладі - упорядкована, доведена до досконалості).
Основними релігіями в Японії є синто, буддизм, християнство. Також присутня велика кількість неорелігійних сект. Історично поряд з синто та буддизмом в Японії були поширені даосизм та конфуціанство.
Релігія
Панівною релігією мешканців Японії є автохтонне язичництво — синто. Воно поєднує в собі елементи анімізму, фетишизму, тотемізму та примітивної магії. Об'єктом вшанування цього пантеїстичного культу є божества камі — духи природи, визначні діячі минулого, герої японського фольклору. Історично синто розвивалося в діалозі з буддизмом, даосизмом, конфуціанством і християнством, які справили вплив на еволюцію язичницького світогляду, пантеону та обрядовості. Синто було державною релігією Японії протягом 1870—1945 років. Її первосвяшенником виступав Імператор, нащадок богині сонця Аматерасу.
1. Первая фаза – проектирование исследования – от замысла до определения конечных задач исследования и его планирования – в значительной мере осуществляется по общей для всех исследований схеме: замысел – выявление противоречия постановка проблемы – определение объекта и предмета исследования – формулирование его цели – построение научной гипотезы – определение задач исследования – планирование исследования (составление временного графика необходимых работ).
Логика второй, собственно исследовательской, технологической фазы работы может быть построена только в самом общем виде – ведь она определяется практически целиком содержанием конкретного исследования, каждое из которых по сути своей уникально.
Более однозначна логика последней стадии второй фазы, поскольку она, в общем-то, едина для большинства исследований и апробирована многолетним опытом: апробация результатов, литературное оформление работы. Также более однозначна логика построения третьей фазы – рефлексии, оценки и самооценки результатов исследования.
В отношении исследования эти ключевые моменты выглядят так: формулирование научной проблемы, построение гипотезы как познавательной модели (эти первые два из трех ключевых моментов относятся к фазе проектирования исследования); затем в ходе дальнейшего исследования эта модель
– гипотеза проверяется и оценивается. Если она подтверждается, то гипотеза становится новой системой научного знания, созданной исследователем. Если гипотеза не подтверждается, то она отвергается, необходимо создание новой познавательной модели – новой гипотезы (или гипотез).
Фаза проектирования исследования включает в себя стадии: концептуальную, построения гипотезы, конструирования, технологической подготовки исследования (названия стадий и этапов проектирования заимствованы в основном, из публикаций по системному анализу).
2. какую тему ведь ты не указал
3. Понятия не имею какие у ВАС проводятся виды исследований