Ольга Матвеевна Авилова (10 сентября 1918, г. Бежица, ныне в черте Брянска, — 27 декабря 2009, Киев[1]) — советский и украинский хирург, учёный-медик в области торакальной хирургии и пульмонологии, педагог, доктор медицинских наук (1974), профессор (1975), заведующая кафедрой торакальной хирургии и пульмонологии Киевского медицинского института усовершенствования врачей (1975–1988)[2]. Лауреат Государственной премии СССР (1974)[3], заслуженный деятель науки УССР (1982). Заслуженный врач УССР (1962).
ответ:Извини 3 и 4 не знаю
Объяснение:
1.Проте все ж можна знайти в наш час того, хто носить обладунки й кольчугу, а в руці тримає меч, – людей, які вподобали історичну реконструкцію. За словником, ціє сполукою називають відтворення матеріальної і духовної культури певної епохи чи регіону із використанням археологічних, образотворчих і письмових джерел. Як хобі таке явище виникло порівняно недавно – років 20 тому.
Щоб не виглядати голослівною у розповідях про сучасних лицарів, я вкрала трохи часу в одного з ужгородських реконструкторів – Романа Кочута, який і пояснив мені особливості цього захоплення. Сам він разом із молодшим і старшим братами займаються історичною реконструкцією близько 2 років – дають показові виступи-поєдинки на масових заходах, як, наприклад, «Рататуй» чи «Студентська весна».
2.Леді Ровена сентиментальна і ранима, відчуває глибокі й щирі почуття. На турнірі, покладаючи на голову переможця вінок, вона дізналася в лицарі Айвенго, і «з грудей її вирвався слабкий крик. Однак вона опанувала себе і, вся тремтячи від нестримуваний хвилювання, примусила себе витримати роль до кінця». До того ж Ровена постійна в своїх почуттях. Вона щиро любить «друга дитинства» і турбується про нього. Саме сльози розжалобили де Брас, змусивши його відступитися від своїх підлих намірів, коли вона «підняла стислі руки до неба і вибухнула гіркими сльозами».