-Assalomu alaykum
-Valeykum assalom
-Iltimos menga yurtingiz haqida gapirib bersangiz?!
-Albatta, bu jannatmakon o'lkalar haqida qancha gapirsak ham oz. Mevalari shirindan shakar, bozorlarida barcha maxsulotlar yetarli. Baland binolar, hiyobonlar-u bog'larini aytmaysizmi?! Poytaxtga kelsangiz go'zaliklarni ko'rib to'ymaysiz.
-Tarixiy shaharlari bormi?
-Albatta. Samarqand, Xiva, Buxoro kabi shaharlarga sayohat qilsangiz hech afsus qilmaysiz. Bu shaharlarimizda hali hamon buyuk tariximizga oid narsalar saqlanib qolgan.
Suhbatni shu zaylda davom ettirish mumkin.
24 ноября исполняется 285 лет со дня рождения Александра Суворова – самого блистательного из отечественных полководцев, за свою жизнь не проигравшего ни одного сражен.
Александр Суворов родился в семье генерала-аншефа Василия Суворова, человека занимавшегося политическим сыском и государственным администрированием. Сын рос тщедушным, болезненным ребенком, и отец готовил его к гражданской службе.
Военная карьера Александра Васильевича была небыстрой – он не перепрыгивал через несколько служебных ступенек. Прослужив более 6 лет в нижних чинах, на себе познав нелегкую солдатскую службу, Суворов, став офицером, далеко не сразу принял участие в сражениях, о которых грезил с детских лет.
Александр Васильевич тяготился своим положением интендантского офицера, и при влиятельного отца добился перевода в войска, где проявил себя при стычках с пруссаками как талантливый кавалерийский командир. Он участвовал в ряде сражений, умело командуя подчиненными ему драгунами и казаками.
Уже в первых стычках с врагом стали вырабатываться основы суворовской тактики.Во время компании против польской Барской конференции 1769-1772 гг. Суворов командовал бригадой, одержав ряд блестящих побед над конфедератами и заслужив чин генерал-майора.
Воины Суворова не знали слова "ретирада" (отступление), о которой генерал запрещал им и думать. Наступление и только наступление, в котором для русского бойца нет преград.
Александр Васильевич был удостоен высшего воинского звания – генералиссимуса. По окончании войны с Францией, по пути в Россию, прославленный полководец тяжело заболел, и 18 мая 1800 года скончался.
Объяснение:
Вроде эта вся главная информация, типо такое же письмо должно было быть?.. можно скопировать и распечатать, если текст большой можно чуть сократить
“Останній листок” характеристика Джонсі
Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні.
“Останній листок” характеристика Сью
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до , віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Дівчина підтримує подругу і коли та нарешті починає одужувати, розповідає правду про листок за вікном: