Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, що тривав від Русалій (кінець травня), Зелених свят (Трійці) до перших свят на пошану нового урожаю (Маковея ). Літні святкування увібрали в себе два різні мотиви: поклоніння основним стихіям природи, що є життєдайними для землеробів, – сонцю, воді та рослинам; поєднання чоловічого та жіночого начал, продовження роду, а отже – підготовка до осінньої весільно-шлюбної пори.
Центральне місце літнього календаря займає купальська обрядовість, яка поєднує в собі обидва мотиви.
Обряд Івана Купала
Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, їхній зміст визначався насамперед завершенням усіх польових робіт та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць. Ключовим святом можна вважати саме Калиту (Андріївські вечорниці як свято на пошану сонця, що йде на відпочинок аж до весни.
Осінні обряди були спрямовані й на родинне життя. З Покрови починалися весілля. Інші свята також були пов'язані з одруженням чи ворожінням на обранців (Дмитра, Введення, Катерини і Андрія). Це й нині користується популярністю при святкуванні відомих народних свят.
Зимовий цикл поєднує землеробські та родинні мотиви. Починається від Введення (4 грудня), коли, за народними віруваннями, «вводиться літо в зиму». Саме від цього дня у розумінні хлібороба починає спочивати земля, яку не можна чіпати лопатою аж до Благовіщення.
Зимові обряди поєднані також з міфами про народження всесвіту, тому найголовнішим взимку є Різдвяний цикл свят (від Святвечора до Водохреща), пов’язаний із відродженням нового сонця. У ньому найбільше обрядодій, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя, достаток. У цей час українці колядували – співали ритуальних пісень, якими сповіщали про народження світу (у християнських колядках – про народження Христа), та щедрували – бажали господарям осель та їхнім домочадцям багатого життя та щедрого врожаю.
Багато обрядів було спрямовано на вшанування роду. У Святвечір дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, поминали душі померлих. Триває зимовий цикл аж до перехідних свят, які сповіщають про близький прихід весни, – Стрітення та Обретіння.
Весняний цикл календарних свят спрямовувався на закладання майбутнього врожаю, тому важливими були ритуально-магічні дії, пов’язані із закликанням весни, тепла, птахів, дощу (Стрітення, Обретіння, Явдохи, Теплого Олекси, Благовіщення). Умовним початком весни вважають день Явдохи (14 березня), який збігається з початком нового року у слов’ян. Головним же весняним святом у народі завжди вважався Великдень (Воскресіння Христове), який поєднав давні язичницькі та церковні ритуали.
Свято Великодня припадає на весняне рівнодення та символізує перемогу Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Тепла над Холодом. Великодній обрядовий цикл складається зі: Страсного тижня з Вербною неділею і Чистим четвергом; Великодня (Паски) та Світлого (Великоднього) тижня з Радуницею (шанування предків) і Світлим (Волочильним) понеділком.
Весна – також період пробудження людських почуттів, тому обрядовість спрямовувалася й на розваги молоді, ворожіння, оберегові дії, ритуальні співи веснянок, гаївок, водіння хороводів, обдаровування дівчатами хлопців писанками. Поряд із хліборобськими та іншими мотивами у ритуальних співах, хороводах, іграх («Просо», «Воротарі», «Володарі», «Зельман», «Навчу я, навчу», «Зося-чорнуся») простежуються й любовно-шлюбні мотиви – залицяння, сватання, заклики одружуватися, «переспівування» пар, – які відображають надії дівчат на вдале заміжжя.
Объяснение:
Объяснение:
в 1865 году
вот надеюсь можно лучшим ответом