Происходит от звать, далее от праслав. *zъvati, от кот. в числе прочего произошли: ст.-слав. зъвати, зовѫ (др.-греч. καλεῖν, κράζειν), русск. звать, зову, укр. зва́ти, зову́, белор. зваць, болг. зова́ «зову, называю», сербохорв. зва̏ти, зо̀ве̑м, словенск. zváti, zóvem, др.-чешск. zváti, zovu, чешск. zvát, zvu, словацк. zvаť, zvem, польск. zwać, zowę. Родственно лит. žavė́ti «околдовать, зачаровать», латышск. zave^t «заговаривать, чаровать», др.-инд. hávatē «зовет», авест. zavaiti «зовет, кличет», арм. jaunem «посвящаю», возм., греч. καυχᾶσθαι «хвастать», ирл. guth «голос»; ср. особенно ст.-слав. зъватъ, супин: др.-инд. hvā́tum, ст.-слав. зъватель «тот, кто зовет»; др.-инд. hvātar-, авест. zbātar-, ст.-слав. зъванъ: др.-инд. huvānas; с др. ступенью чередования: др.-инд.
Объяснение:
Цитатний матеріал.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».