Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».
Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використовував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах.
Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в античності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Прометей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами.
Потім він запропонував Зевсу вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а людям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за до хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після багатьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея.
Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії представлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину.
Влада та Сила — слуги Зевса — приводять Прометея в пустелю, де Гефест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив обробляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі — теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото.
Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей — бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона.
Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея — це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.
Трагедія Есхіла відзначається вірою у прогрес та розвиток людства.
Степан жил еще при крепостном праве, то есть до 1861 года. Жил он на Урале в местности, где были шахты и рудники, недалеко от Гумешек и Красногорского рудника. Покосы у него были за Северушкой. Степан «робил в горе», то есть добывал на Гумешках в шахте малахит-руду. Он был молодой парень, неженатый, но работа в горе плохо сказывалась на здоровье. Рассказчик говорит, что «в глазах у его зеленью отливать стало». У Степана была невеста, сиротка Настасья.
Однажды Степан с товарищем пошел траву на покосе смотреть, да заснули они оба у Красногорского рудника. Степан проснулся, точно его в бок толкнули, и увидел девку у большого камня. По одежде он понял, что это сама Хозяйка Медной горы. Хозяйка приказала Степану передать заводскому приказчику, чтобы он убирался с Красногорского рудника, и пообещала выйти замуж за него, если он выполнит ее наказ.
Степан не хотел жениться на ящерке, но ему было стыдно оказаться хвастуном, и он передал приказчику слова Хозяйки. Приказчик разгневался, велел выпороть Степана и в забое приковать на цепь. Хозяйка помогла ему выполнить урок и отвела в свои комнаты смотреть приданое. Гора расступалась перед ней, получался ход, будто штольня, а дальше — комнаты с драгоценными камнями. Но Степан не позарился на красоту и отказался брать Хозяйку в жены. Малахитница обрадовалась, что Степан оказался честным, смелым и нежадным человеком, и обещала ему помочь: вызволить его от приказчика и устроить его жизнь. Но поставила третье условие: чтобы Степан забыл о ней.
Степан вернулся в свой забой. Надзиратель перевел его в другой забой, а Степан по-прежнему добывает хороший малахит. Приказчик пообещал ему выпустить его на волю, если он найдет малахитовую глыбу во сто пуд. Расковал Степана и дал приказ прекратить работы на Красногорке.
Степан нашел глыбу, но приказчик обманул его, не дал воли. Барин пообещал Степану отпустить его на волю, если он найдет огромные малахитовые камни, чтобы из них вырубить столбы. Степан потребовал сначала написать вольную для себя и для невесты Насти, а потом уже начал искать глыбы. Когда нашел, из этих глыб сделали столбы в церковь.
Степан не смог забыть Хозяйку. Он женился, построил дом, родились дети, но Степан начал болеть, таять на глазах. Он купил ружье и стал ходить как будто бы на охоту. Умер он на том месте, где впервые встретил Хозяйку Медной горы. Когда люди нашли мертвого, над ним плакала большая зеленая ящерка. Пода- 94 рок Хозяйки, горсть медных изумрудов, Степан не продал, тайно сохранял, «с ними и смерть принял».
Степан жил еще при крепостном праве, то есть до 1861 года. Жил он на Урале в местности, где были шахты и рудники, недалеко от Гумешек и Красногорского рудника. Покосы у него были за Северушкой. Степан «робил в горе», то есть добывал на Гумешках в шахте малахит-руду. Он был молодой парень, неженатый, но работа в горе плохо сказывалась на здоровье. Рассказчик говорит, что «в глазах у его зеленью отливать стало». У Степана была невеста, сиротка Настасья.
Однажды Степан с товарищем пошел траву на покосе смотреть, да заснули они оба у Красногорского рудника. Степан проснулся, точно его в бок толкнули, и увидел девку у большого камня. По одежде он понял, что это сама Хозяйка Медной горы. Хозяйка приказала Степану передать заводскому приказчику, чтобы он убирался с Красногорского рудника, и пообещала выйти замуж за него, если он выполнит ее наказ.
Степан не хотел жениться на ящерке, но ему было стыдно оказаться хвастуном, и он передал приказчику слова Хозяйки. Приказчик разгневался, велел выпороть Степана и в забое приковать на цепь. Хозяйка помогла ему выполнить урок и отвела в свои комнаты смотреть приданое. Гора расступалась перед ней, получался ход, будто штольня, а дальше — комнаты с драгоценными камнями. Но Степан не позарился на красоту и отказался брать Хозяйку в жены. Малахитница обрадовалась, что Степан оказался честным, смелым и нежадным человеком, и обещала ему помочь: вызволить его от приказчика и устроить его жизнь. Но поставила третье условие: чтобы Степан забыл о ней.
Степан вернулся в свой забой. Надзиратель перевел его в другой забой, а Степан по-прежнему добывает хороший малахит. Приказчик пообещал ему выпустить его на волю, если он найдет малахитовую глыбу во сто пуд. Расковал Степана и дал приказ прекратить работы на Красногорке.
Степан нашел глыбу, но приказчик обманул его, не дал воли. Барин пообещал Степану отпустить его на волю, если он найдет огромные малахитовые камни, чтобы из них вырубить столбы. Степан потребовал сначала написать вольную для себя и для невесты Насти, а потом уже начал искать глыбы. Когда нашел, из этих глыб сделали столбы в церковь.
Степан не смог забыть Хозяйку. Он женился, построил дом, родились дети, но Степан начал болеть, таять на глазах. Он купил ружье и стал ходить как будто бы на охоту. Умер он на том месте, где впервые встретил Хозяйку Медной горы. Когда люди нашли мертвого, над ним плакала большая зеленая ящерка. Пода- 94 рок Хозяйки, горсть медных изумрудов, Степан не продал, тайно сохранял, «с ними и смерть принял».
Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».
Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використовував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість — усе це зосереджилось у міфах.
Прометей — один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в античності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Прометей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами.
Потім він запропонував Зевсу вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а людям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за до хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після багатьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея.
Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії представлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину.
Влада та Сила — слуги Зевса — приводять Прометея в пустелю, де Гефест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив обробляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі — теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото.
Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей — бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона.
Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея — це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.
Трагедія Есхіла відзначається вірою у прогрес та розвиток людства.
Объяснение: