ответ:1.Халуі ўсе(Вежа)
2.Лепей недаесці, як ястраб, чым пераесці, як свіння:Война
3.А зброю ўсё роўна браць прыйдзецца. Зразумей, трэба. У рабстве гіне дух(Алесь)
4.Я быў малады і гарачы. Адзін дык адзін. І я вырашыў: паўстанне будзе жыць, пакуль буду жыць я. Павінна ж быць праўда: Война
5.Пусціце іх. А ты, швагер, пачакай маёй смерці яшчэ гадоў 20(Кроер)
6.І ты яшчэ хочаш, каб я назваў цябе тваім быдлячым імем, хаме з тытулам?(Лизагуб)
7.А Загорскі меў рацыю, што вызваліў сялян, не чакаючы выніку гэтага рабунку. А я моцна вінаваты перад маладым князем(Яраслаў Раўбіч)
8.Я мужык. Я князь, але я і мужык(Алесь Загорски)
9.У тым і бяда, што ён мае рацыю, стары казёл. <…>. Што б дужы ні зрабіў – змоўчаць:Клейна\
10.Будзе сапраўдны князь – не сродак, не цацка чужой сілы. Віншую цябе, гаспадар Юры(Яраслау раубич)
11.Звычайна ў людзей так. Першае – гэта я, другое – сям’я, родны дом, трэцяе – родны горад. І толькі адзінкі любяць чалавецтва. Па-сапраўднаму, а не на словах(Кастусь Калиноуски)
12.Яны не вінаватыя, ім цяжка араць зямлю – гэта зусім не тое, што ездзіць на кані. Я ніколі не буду такім, як Кроер( Павел Кагут)
13.Калісьці мы, напэўна, маглі быць вялікія, але не здолелі. Наша палітычнае жыццё скончылася. У нас – толькі магілы. Толькі адны магілы, раскіданыя на гэтай зямлі: 1) Юры Загорскі
14.Як я мог падумаць, што можна служыць і аставацца сумленным? Злітуйся, Божа, над тымі, хто служыць д’яблу, хто хоць словам, хоць маўчаннем дапамагае яму(Исленьеу)
15.Дзяржавы праходзяць, і царствы праходзяць, вечнае толькі каханне, і чалавек не можа памерці, не пакінуўшы следу на твары зямным(Аким)
16.Ніколі не бяры славы і ўлады – хаця б цябе сілком цягнулі да іх. Ніколі не ідзі на раду нечасцівых, блажэн муж(Юра)
17.Табе былі патрэбны вера і сіла(Гелена Карыцкая)
18.Я не магу, каб ты забіў, і не магу, каб цябе забілі(Майка Раўбіч)
19.Чалавеку, які ненавідзіць, нельга быць з людзьмі. Яго трэба цурацца, як заразнага... Я сёння забіў двух чалавек(Алесь Загорскі)
20.А прапаноўваў ён мне ні больш, ні менш як прыкрыць мой “грэх”... Сёння ён зробіць гэта. Заўтра падставіць галаву пад кулю(Гелена Карыцкая)
21.Я кахаю Загорскага...Даю слова, ніколі не буду нічыёй жонкай, акрамя яго. Усё аддам за яго. Ніколі не буду з ім жорсткай. Хай пакора, хай нават рабства, абы пакарацца яму. І ўсё. І на гэтым маё апошняе слова(Майка Раубич)
22.Маці Божая, Ісусе найсалодшы! За што я дзеля вас яго забыла? Дайце магчымасць акупіць грэх грахом перад вамі(Ксенія Загорская)
23.Уся паэзія ад кахання(Алесь Загорскі)
24.Нямыя людзі – істоты...Прыгон. Адмяні яго! Забі яго, бо гэта таксама людаедства. Я ведаю галоўнае. Тое, што чалавек павінен жыць толькі для разняволення людзей... На кроплі маёй крыві Бог даруе ім, бо не ведаюць, што робяць...Мы ад адчаю жывём жыццём другіх...Гэта нам крайняя пакута... Няма выйсця(Антаніда Загорская)
Объяснение:
а різних географічних теренах розселення слов'ян, зокрема й тих, які згодом утворили східнослов'янську спільноту, усталювалися місцеві мовні діалекти. Разом з тим існувала й сукупність спільних мовних характеристик, що дозволяло соціальній верхівці СХІДНОСЛОВ"ЯНСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ вільно спілкуватися між собою.
Протягом тривалого часу вчені вважали, що писемність у східних слов'ян з'явилася у зв'язку із запровадженням християнства. Проте є підстави стверджувати, що вона виникла раніше. Адже просвітитель Кирило у 860 р. бачив у Херсонесі «руськими письменами писані» Євангеліє і Псалтир. З X ст. відома практика складання в Русі писемних заповітів про спадкоємність майна. Умови договору 944 р. передбачали, що руські посли й купці привезуть до Константинополя грамоти, підписані князем.
Якою ж була писемність? Абетка, віднайдена на стінах Софійського собору, засвідчує, що русичі користувалися власним письмом, дещо відмінним від поширеної у слов'янських країнах кирилиці, при цьому користувалися грецькими літерами. Разом із священними книгами на Русь прийшла церковнослов'янська мова (виникла на основі староболгарської), яку ще називають старослов'янською. Вона стала мовою православної церкви, освіти й культури. За її зразком, переважно на основі київської говірки, в XI ст. почала формуватися давньокиївська/давньоруська писемно-літературна мова, якою складалися літописи, юридичні пам'ятки, світські художні твори. Важливо пам'ятати, що вони обидві істотно різнилися від усної розмовної мови (їх формування в різних частинах Руської держави мало на той час свої особливості).