Ой лукава буває зима!Спершу то ніби й нічого, навіть утішно: кружляють у повітрі такі собі літаєчки. Але потім повалить густий лапатий сніг, візьметься мороз. Замурує на деревах кожну шпаринку: спробуй-но дістанься якоїсь комашини!..
І приходить на пташок страшна біда. Сяде воно голодне довгу ніч ночувати, а як обутріло — несила й крилець звести. Не раз бува, що вивелось синичок у кубельці цілий гурт, а минає зима — двійко-трійко лишається.Отож коли повіє лихом, якась мудра синиця враз ударить на сполох: — Ці-ці-фінь!І подається дрібне лісове птаство слідом за нею до людського житла: тут сипне хтось жменю насіння, там, либонь, дощечку приладнали й насипали смачних зернят. Поки хати засвітять свої жовті вікна, пернате товариство і поснідає, і пообідає, й повечеряє разом. Десь під стріхою чи на теплому горищі й обночується...А як настане весна, а слідом за нею й літечко красне, синиці добрим людям віддячать: усіх хробаків та гусінь у садках винищать. Яблука ростимуть великі та смачні.
