Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській родині. Гордон — друге особисте ім'я Байрона, дане йому при хрещенні і збігається з дівочим прізвищем матері. Батько Байрона, претендуючи на шотландські володіння свого тестя, використовував «Гордон» як другу частину прізвища (Байрон-Гордон), а сам Джордж був записаний в школу під таким же подвійним прізвищем. Його батько, Джон Байрон був офіцером британської армії, вдівцем. Від першого шлюбу у нього була донька Августа, яку виховувала бабуся, і її дружба з братом Джорджем розпочалася лише у 1804 р. батьки Байрона розлучились відразу після його народження. Джон Байрон, ховаючись від кредиторів, виїхав до Королівства Франція, де помер у віці 36 років. На той час Джорджу виповнилося лише 3 роки, тому він уявляв батька лише з розповідей близьких йому людей, але до імені батька ставився з повагою.
У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, Байрон успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир (великому промисловому центрі Великої Британії). Саме тут Джордж став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступів луддитів. Тоді, десятирічний Байрон так сильно закохався в свою кузину Мері Дафф, що, почувши про її заручини, впав у істеричний припадок. У 1799 році він вступив до школи доктора Глені, де пробув два роки і весь час лікував свою хвору ногу, після чого досить одужав, щоб надягати чоботи. У ці два роки він навчався дуже мало, зате прочитав всю багату бібліотеку доктора. Перед від'їздом в школу в Херроу Байрон знову закохався — в іншу кузину, Маргариту Паркер. «Години дозвілля» (1807) — перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема «Англійські барди і шотландські оглядачі» (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів так званої «озерної школи» за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.
Літературну славу й світове визнання принесла Байрону перша пісня «Паломництво Чайльда Гарольда» (1812), написана під враженням подорожі до Королівства Португалія, Іспанії, Албанії, Греції, Османської імперії. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.
Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812—1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші «Пітьма» (1816), у філософській драмі «Манфред» (1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від'їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Великої Британії. Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв'язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією «старого режиму» в Європі після падіння Наполеона. Сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у найкращих творах залишився активним борцем проти реакції, за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв'язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі «Шільйонський в'язень» (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця XVI століття Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів — «Пісня для луддитів» (1816).
Жили два брата-крестьянина: один богатый, а другой — бедный. Много лет богатый давал бедному в долг, но тот оставался таким же бедным. Один раз пришёл бедняк просить у богатого лошадь, чтобы привезти дров. Тот с неохотою дал лошадь. Тогда бедный стал просить хомут. Но брат рассердился и хомута не дал.
Делать нечего — бедный привязал свои дровни к лошадиному хвосту. Когда же он вёз дрова домой, то забыл выставить подворотню, и лошадь, проезжая через ворота, оторвала себе хвост.
Привёл бедняк брату лошадь без хвоста. Но тот лошади не взял, а поехал в город к судье Шемяке бить челом на брата. Бедный пошёл за ним, зная, что его всё равно заставят явиться на суд.
Они дошли до одного села. Богатый остановился у своего знакомого — сельского попа. Бедный пришёл к тому же попу и лёг на полати. Богатый с попом сели есть, а бедняка не позвали. Тот смотрел с полатей, что они едят, свалился, упал на колыбель и задавил ребёнка. Поп тоже пошёл в город жаловаться на бедного.
Они проходили через мост. А внизу, по рву, один человек вёз в баню отца. Бедный, предвидя свою погибель, решил покончить с собой. Он бросился с моста, упал на старика и убил. Его поймали и привели к судье. Задумался бедняк, что же ему дать судье… Взял камень, завернул его в плат и стал перед судьёй.
Выслушав жалобу богатого брата, судья Шемяка велел бедному отвечать. Тот показал судье завёрнутый камень. Шемяка решил: пусть бедный не отдаёт богатому лошади до тех пор, пока у неё не вырастет новый хвост.
Затем принёс челобитную поп. А бедный опять показал камень. Судья решил: пусть поп отдаст бедному попадью до тех пор, пока тот не «добудет» нового ребёнка.
Потом стал жаловаться сын, у которого бедный задавил отца. Бедняк опять показал судье камень. Судья решил: пусть истец убьёт бедного тем же , то есть бросится на него с моста.
После суда начал богатый у бедного просить лошадь, но тот отказался отдать, сославшись на судейское решение. Богатый дал ему пять рублей, чтобы он лошадь и без хвоста отдал.
Тогда бедный стал по судейскому решению требовать у попа попадью. Поп дал ему десять рублей, только чтоб он не брал попадьи.
Бедный предложил третьему истцу выполнить решение судьи. Но тот, поразмыслив, не захотел бросаться на него с моста, а начал мириться и тоже дал бедному мзду.
А судья послал к ответчику своего человека, чтобы он спросил о трёх свёртках, которые бедняк показывал судье. Бедный вытащил камень. Шемякин слуга удивился и спросил, что это за камень. ответчик объяснил, что если бы судья не по нему судил, то он бы его ушиб этим камнем.
Узнав о грозившей ему опасности, судья очень обрадовался, что судил
Из 1 моль воды и 1 моль SO3 образуется 1 моль кислоты, т.е. в результате реакции в сосуде есть 1 моль H2SO4 и 9 моль непрореагировавшей воды.
w=m(H2SO4)/m(растворa)
m(H2SO4)=M(H2SO4) = 98 г
m(воды) = n∙M = 9∙18 = 162 г
m(растворa)=m(H2SO4)+m(воды) =98+162=260 г
w=98/260 =0,377 (37,7%)