Плесневые грибы появились на нашей планете около 200 миллионов лет назад. Плесень как лишить жизни, так и от смерти. Плесень выглядит красиво, но при этом других чувств, кроме отвращения, не вызывает.
Плесневые грибы – это разнообразные грибы, формирующие ветвящиеся мицелии без крупных плодовых тел. Плесень относится к микромицетам. Это грибы и грибообразные, имеющие микроскопические размеры. Плесневые грибы широко распространены в природе, они развиваются практически повсеместно. Большие колонии растут на питательных средах при высокой температуре и повышенной влажности, причем рост плесени не ограничен при условии наличия пищи. Плесневые грибы отличаются неприхотливостью к среде обитания и пище.
В строении плесневых грибов различают ветвящиеся гифы, образующие грибницу, или мицелий. Грибы, относящиеся к плесневым, чрезвычайно разнообразны, но для них всех характерны типичные черты. Мицелий (грибница) плесневых грибов является основой их вегетативного тела и выглядит как комплекс ветвящихся тонких нитей (гиф). Гифы гриба расположены на поверхности или внутри субстрата, на котором поселился гриб. В большинстве случаев плесени образуют грибницы больших размеров, занимающие обширную поверхность. Низшие грибы имеют неклеточную грибницу, тогда как у большинства плесневых грибов грибница поделена на клетки.
Размножение плесневых грибов происходит половым путем, может быть бесполым или вегетативным. Размножение плесневых грибов осуществляется с огромной скоростью. При вегетативном размножении происходит отделение от основы мицелия его частей, которые самостоятельно существовать. Аналогично осуществляется почкование мицелия либо отдельных клеток у дрожжей. При половом размножении половые клетки соединяются, образуя зиготу. В бесполом размножении основную роль играют споры. Споры содержатся внутри особых споровместилищ либо на краях специальных выростов грибницы – конидиеносцах. Бесполое размножение – главный размножения плесневых грибов.
Клетки плесневых грибов не имеют хлорофилла, в связи с чем, этим грибам требуются для питания готовые органические вещества. Плесневые грибы питаются путем всасывания органических веществ. Причем вначале плесень выделяет пищеварительные ферменты для переваривания пищи, а затем поглощает расщепленные до более простых органические соединения. Так как у плесневых грибов нет возможности передвигаться для поиска пищи, то они «обитают» в самой пище. Плесневые грибы относят к простейшим грибковым паразитическим растениям.
В природе встречаются множестов видов плесени, например, Penicillium spp, Mycorales, Aspergillus, Fusarium, Dematiaceae, Saccharomycetaceae, т.д. Большое значение для человека имеют грибы рода пенициллум. Пеницилл представляет собой плесень зеленого цвета, развивающуюся на растительных субстратах, в том числе пищевых продуктах. Пеницилл продуцирует антибиотик пенициллин – первый открытый в мире антибактериальный препарат. Также важно использование человеком в хозяйстве дрожжей, относящихся к сахаромицетовым грибам. Дрожжи – это грибы, которые не формируют классический мицелий, а их вегетативные клетки размножаются почкованием или делением. Дрожжевые грибы могут жить как отдельные одиночные клетки в течение всего жизненного цикла. Сдревних времен дрожжи широко используются человеком, так как эти грибы участвуют в процессе спиртового брожения. Это свойство дрожжей применяют в производстве спирта и спиртсодержащих продуктов, виноделии, хлебопечении, кондитерском деле, продукции кормового белка для питания скота.
Много видов плесневых грибов обладают патогенными свойствами, то есть могут спровоцировать заболевания человека, животных, растений. Другие виды плесени вредят хозяйству человека, потому что портят пищевые продукты, в том числе овощи и фрукты, при длительном хранении, вызывают повреждение лесоматериалов, тканей.
Объяснение:
Як не розминутися сьогодні з майбутнім 19 Дек2010
Як не розминутися з майбутнім? Безперечно, йдеться про вибір життєвого шляху. Куди спрямувати свої здібності? Який фах опановувати? Ці питання важливі для кожного з нас. Та на моє. глибоке переконання, це питання слід порушити трохи інакше: слід думати про вибір шляху для України, тоді й особисті питання буде простіше вирішувати. До цього треба докладати зусилля, тоді й вибір нашої життєвої дороги буде простішим. Чому? Та тому, що тоді не буде питання, їхати до Києва чи Дніпропетровська, чи якогось міста в Україні. За деяких обставин, особливо коли підростаюче й молоде покоління докладе зусиль для суспільного добра, ми будемо запитувати себе, де нам краще підвищити свій рівень — у Парижі чи Лондоні, у Будапешті чи Вашингтоні. Ми не можемо ідеалізувати майбутнє, бо ще французький філософ XIX ст. П. Буаст сказав: «Майбутнє — це канва, по якій уява вишиває відповідно до своєї примхи, але малюнок його ніколи не буває вірним». Та це не значить, що про нього взагалі не треба думати, ясна річ, що малюнок може не співпадати, але основні контури будуть промальовані чітко.
Однозначним є те, що Україна є не просто частиною Європи, а інтегрованою її частиною. Не забуваймо також про те, що геопо-літично Україна поєднує схід і захід, перебуваючи в центрі Європи. Хоча, безперечно, у суспільстві доводиться долати залишки посткомуністичних догматів, і це відбувається в дуже непростий б. На жаль, мушу констатувати, що носії російської мови (підкреслюю — не етнічні росіяни, які живуть в Україні, а саме носії, скоріше великодержавницької ідеології, а не російської мови) не тільки чинять спротив європейській інтеграції України, але й створюють нові партії, за гроші залучаючи туди молодих політиків, яких потім будуть навчати, як відстоювати грошові інтереси, а не інтереси України.
А мову будуть використовувати як такий собі — відволікаючий момент, так само, як вони використовують час від часу і проблему Чорноморського флоту. Російські політологи дали цьому визначення: «отвлєкалкі».
Кожен народ має свою історію, яку намагається зберегти неко-ректованою, аби потім не повторювати колишніх помилок. У японців є, наприклад, такі мудрі висловлювання: «Озирайся на минуле, коли хочеш знати майбутнє», «Шануватимеш минуле — знатимеш майбутнє», — вони свідчать про те, що кожна країна в певний період часу проходить якесь випробовування на шляху поступу в майбутнє. І Україна в цьому сенсі не є винятком. Нарешті, слід з великою повагою й увагою ставитися до тих національних меншин, що живуть на території України, адже вона для них стала батьківщиною, — про це ні на мить не слід забувати.
Тож щоб не розминутися з майбутнім, треба добре знати минуле й чітко уявляти собі майбутнє. А для цього має бути воля народу, бажання кращого життя і відданість своїй землі.