Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Поделиться3
На размышления о «перегретой» ситуации в современном украинском искусстве меня натолкнул тот факт, что за последние несколько месяцев мне уже дважды довелось встретиться с противоположными взглядами влиятельных и уважаемых художников на их собственный труд. И ни один из этих подходов не может быть продуктивным при нынешних обстоятельствах...
Первый случай произошел летом 2011 года в Донецке. На пресс-конференции в ЦСИ «ИЗОЛЯЦИЯ» по случаю открытия выставки «1040 метров под землей» я спросила Цая Гоцяна и Павла Макова (который тогда участвовал в разговоре), должны ли перед современным художником стоять определенные цели и задачи и если да, то какие именно. Несмотря на видимые различия художественных платформ, Павел Маков и Цай Гоцян были солидарны. Они сошлись во мнении, что художником руководит только вдохновение и стремление получить fun в процессе созидания, а потому ни о каких целях или задачах говорить нельзя.
Слышать это мне было довольно странно, учитывая, что я работаю в вузе, который ежегодно получает и удовлетворяет государственный заказ на подготовку профессиональных художников. Для меня очевидно, что любая профессиональная деятельность связана с выполнением определенных общественных задач; для профессионала – электрика ли, филолога, авиаконструктора или врача — не отменяются ни творческий порыв, ни вдохновение, ни удовлетворение от выполненной работы, но ничто из вышеперечисленного никогда не может быть профессиональной самоцелью. Почему же тогда мы так органично считаем художника исключением? ответ кроется в бытовом отождествлении искусства и творчества, которое распространяется и на профессиональную среду. Однако когда речь идет об искусстве, в частности имеющем автономный статус в системе культуры и не связанном с необходимостью обслуживать культ или быть рупором пропаганды, — мы так или иначе должны определиться с целями и задачами, которые на него возлагаются.
Одной из этих целей, вне всякого сомнения, является критическое осмысление процессов, происходящих в нашем обществе. Именно на такой позиции находится немало молодых украинских художников, которые поднимают в своих проектах социально важные темы, что не может не вызывать одобрения критически настроенных мыслящих личностей из художественной и околохудожественной среды.
Действительно, сложно не согласиться, что стимулировать развитие критического мышления у своих сограждан и создавать резонанс, провоцируя общественную дисуссию вокруг важных для современного человека тем, – вполне достойные задачи как для отдельного художника, так и для искусства в целом.
Потому позиция молодых артистов могла бы быть вполне адекватным ответом на вопрос о целях и задачах художника в современной Украине, если бы не одно чрезвычайно характерное для нашего времени обстоятельство, проявившееся в «Трудовой выставке» кураторского объединения «Худрада», которую еще можно увидеть до 2 декабря в помещении Центра визуальной культуры при Киево-Могилянской академии. Это обстоятельство — серьезная опасность для художественной практики утратить коммуникативный аспект, который был и остается для искусства базовым.