Самоконтроль - здатність контролювати свої емоції, думки і поведінку. Самоконтроль ґрунтується на волі - вищій психічній функції, що визначає здатність людини приймати усвідомлені рішення і втілювати їх у життя. Самоконтроль тісно пов'язаний з поняттям психічної саморегуляції. Самоконтроль є найважливішим елементом в здатності людини досягати поставлених цілей. Рівень самоконтролю визначається як вродженими генетичними характеристиками, так і психологічними навичками людини. Самоконтроль протиставляється імпульсивності - нездатності протистояти миттєвим бажанням.
Самоконтроль – інтегративна здатність аналізувати та оцінювати власну поведінку та власну діяльність з метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність з поставленими особистими цілями, суспільно значущими нормами, правилами, еталонами, а також суб’єктивними вимогами та уявленнями. Самоконтроль – невід’ємний регулятивний компонент будь - якої людської діяльності (ігрової, навчальної, виробничої). Чим більш значущої є поставлена особою мета, чим важче її досягнути, тим більшу роль відіграють процеси самоконтролю. [1]
Нейрофізіологічні процеси, що відповідають за самоконтроль, зосереджені в багатьох областях мозку, але найбільш важливою для самоконтролю вважається лобова частка головного мозку. Пошкодження лобової частки або її вроджені патології ведуть до порушення самоконтролю; агресивне і злочинну поведінку також часто зв'язуються з патологією лобової частки.
2+2+20+2\4+\4=24 3\4 (б)
ответ: 24 3\4 блоков