Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
Объяснение:
Величина атмосферного тиску змінюється при зміні температури повітря, а також при зменшенні густини повітря з висотою.
У нижніх шарах тропосфери з підняттям вгору на кожні 100 м атмосферний тиск знижується в середньому на 10 мм рт. ст.
Баричний ступінь – це величина, яка вказує, на яку висоту необхідно піднятися (опуститися), щоб атмосферний тиск змінився на одиницю виміру (на 1 мм рт. ст. або 1 мб). У середньому баричний ступінь становить 10 м/мм, а може бути й 14 м/мм.
Ізобари – лінії, що з’єднують точки земної поверхні з однаковим атмосферним тиском.
Під час закріплення матеріалу й розв’язування задач на зміну атмосферного тиску слід наголосити, що на кожні 1000 м підйому тиск знижується на 100 мм рт. ст.; 100 м підйому – 10 мм рт. ст.; 10 м підйому – 1мм рт. ст.;