ответ:
многих людей в детстве родители учили быть скромными. объясняли, что не надо хвастаться, грубить, что демонстрировать на людях следует лишь вежливость, терпеливость, а свое мнение лучше держать при себе. дети всегда стараются быть послушными и заслужить одобрение взрослых, а, повзрослев, остаются и незаметными. так хорошо ли быть скромным? достоинство это или недостаток?
из поколения в поколение принято воспитывать в детях скромность, особенно если это девочка. скромность всегда ассоциируется с вежливостью и хорошими манерами. скромный человек никогда ничего не требует, не просит, не считает себя лучше остальных, часто нужды других ставит выше своих. всем нравятся такие люди, ведь они всегда оказывают поддержку и . получается, что скромность - это удобное качество с точки зрения окружающих. но вот парадокс! - самому человеку данное качество может сильно мешать в жизни. уж не поэтому ли общество разделилось на два лагеря: тех, кто считает скромность достоинством, и тех, кто видит в ней только недостатки и усложнение отношений в социуме.
с одной стороны, скромным быть не выгодно, она мешает личной жизни и карьере. девушка, такой чертой характера, всегда и везде остается пленницей рамок приличия. она не может рассказать о своих достоинствах, заявить о заслугах, обидеть конкурентов или собственных сотрудников, потому что это невежливо, некрасиво, нехорошо. у нее не будет карьерного роста, ведь чтобы продвигаться вперед, необходимо быть заметной.
по статистике, мужчинам нравятся скромные женщины, но, как показывает практика, это не совсем так. скорее их ненадолго привлекает таинственность таких девушек. ведь скромная представительница прекрасного пола всегда проигрывает на фоне своей более раскрепощенной подруги. поэтому шанс, что скромницу заметит мужчина ее мечты, к сожалению, не велик.
с другой стороны, скромность можно считать ценным даром, которым, увы, немногие. например, когда это качество выражается в виде выросшего самосознания, чувства собственного достоинства, самодостаточности в системе сформировавшихся жизненных ценностей. кроме этого, - в умении уважать в каждом человеке личность, не давить на собеседника своим авторитетом, четко осознавать границы допустимого. скромное поведение всегда способно нейтрализовать зависть и подчеркнуть достоинства своего обладателя.
таким образом, можно сказать, что если скромность проявляется в виде застенчивости или замкнутости, то это недостаток, с которым надо бороться, а если в форме деликатности – достоинство. в конечном счете, каждый может решить сам, что же такое скромность - достоинство или же досадный недостаток, от которого надо избавляться. только почему-то со скромными людьми хочется общаться, так как чувствуешь себя рядом с ними комфортно и спокойно.
объяснение:
1. Білоус П. В. Основи літературознавства / Петро Білоус. – Житомир, 1998. – С. 4–49.
2. Волинський П. К. Основи теорії літератури / Петро Волинський. – К. : Рад. шк., 1967. – С. 3–15.
3. Галич О. Теорія літератури : підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. О. Галича. – К. : Либідь, 2001. – С. 83–160, 251–341.
4. Голубовська І. В. Основи літературознавства : навч.-мет. посіб. / Ірина Голубовська. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 4–11.
5. Невінчана Н. Теорія літератури в школі : у 2 ч. / Наталія Невінчана. – К. : Ред. загальнопедагогічних газет, 2004. – Ч. 1. – С. 5–36.
1) Художня література як вид мистецтва.
Термін література (лат. littera – буква)уживається в кількох значеннях. У широкому розумінні, це будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Напр., наукова, медична, технічна література тощо. У вузькому розумінні, література – це один з основних видів мистецтва, – мистецтво слова.
Усі види мистецтва умовно поділяють на три типи живопис, скульптура, архітектура) – предмети, які в них зображені, сприймаються нами в їхньому статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному немов завмерли в ньому.
2. Часові (музика, співи, танець, пантоміма, література) – подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.
3. Синтетичні (театр, кіно) – убирають і поєднують у цілісній формі вираження елементи як так і часових мистецтв.
₽
ОНЛАЙН День открытых дверей
priem.mirea.ru
Игра новинка 18+
2020-mmorpg.ru
18+
Кукла по фотографии копия человека
fotofigurka.turbo.site
Игра идет даже на слабых ПК!
game-thrones.ru
18+
Окремі види мистецтв відрізняються не лише за відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори та яким вони користуються для його естетичного (гр. aistheticos – чуттєвий) відтворення. Скульптура – мистецтво каменю, живопис – фарби, танець – ритмічних рухів тіла, пантоміма – жестів і міміки тощо. Література – мистецтво слова, що є найбільш гнучким матеріалом. Засобами словесної передачі можна частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Зокрема поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики.
Літературно-художній твір – це розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Об’єктивна реальність, що відображена у творі, – це не сама життєва дійсність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, здатна викликати емоційно-інтелектуальні переживання.
Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри.
Літературний рід – це б вираження художнього змісту, сукупність принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення. в основу сучасного поділу літератури на роди покладені принципи Арістотеля, котрий називав їх наслідування. „Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентувати всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)”.
Відповідно до літературних родів виділяють епічні, ліричні, драматичні та синкретичні (гр. поєднання) або мішані жанри. Жанр(фр. вид) – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, що постійно розвивається та збагачується.
Епос(гр. epos – слово, розповідь) – літературний рід, що відображує довкілля в його об’єктивній сутності, в перебігу подій, в сюжетному їх розвиткові, як правило, поза втручанням автора.
Основні епічні жанри:
1. Епопея(гр. epos – слово й poieo – творити) – а) епічна форма, в якій зображується цілісна картина народного життя у вигляді героїчної розповіді про минуле «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, думи; б) роман-епопея – роман, що має особливо складну будову й охоплює багатий життєвий матеріал. Напр., «Прапороносці» О. Гончара, «Тихий Дон» М. Шолохова.
2. Роман(фр. roman – римський) – велика епічна форма, в основі якої лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Напр., «Чорна рада» П. Куліша.
3. Повість – середня епічна форма, що дає ряд епізодів, котрі об’єдналися навколо основного персонажа і складають певний період його життя. „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.
4. Оповідання – мала епічна форма, основана на одному епізоді з життя людини. „Олівець”, „Грицева шкільна наука” І.Франка.
Объяснение:
Сереже было четыре года. Он полюбил Клаву с первого взгляда и навсегда. Он тащил для нее из семьи карандаши, фломастеры, барометр, кормил мороженым в кафе «Мир», навещал во время болезни и не замечал других девочек. А в пятнадцать он узнал, что такое измена: Клава полюбила другого. И тогда Сергей решил свести счеты с жизнью…