На токарном станке можно обрабатывать практически все древесные породы. Однако замечено, что хорошо обрабатывается древесина березы, клена, ореха, груши, бука, граба, липы; хуже - сосны, ели, дуба и ясеня. При выборе древесных пород для точения того или иного изделия необходимо учитывать их свойства и назначение изделия. Игрушки и сувениры хорошо точить из липы, осины, березы. Эти же породы могут пойти на изготовление токарной посуды и небольших декоративных изделий. Особенно красивы изделия из карельской березы и ильма. Груша может быть использована для многих декоративных поделок. Из вяза вытачивают детали для мебели. Из древесины ореха - шкатулки, пудреницы и другие небольшие изделия. Из древесных пород, имеющих красивую текстуру (дуба, грецкого ореха, можжевельника, красного дерева, сосны, кедра), точат декоративные изделия. Посмотреть вазу из самшита.
Древесину для токарных работ следует выбирать без трещин, сучков, косослоя и гнили. Заготавливают ее в виде цилиндрических болванок. Для крупных токарных изделий заготовки склеивают в так называемые блоки или щитки. Токарную поделку можно вытачивать и из доски. Для токарных работ применяется древесина, выдержанная в течение года на воздухе, т. е. воздушно-сухая с влажностью 15-20%. При такой влажности вода выполняет функцию смазки.
Объяснение:
вроде все
У чотирьох книгах віршів простежуються трагічні мотиви: розлука із сім’єю, туга за Батьківщиною, ненависть до чужини, прохання про милосердя, прославляння поезії як єдиної опори в тяжкому житті.
Тема – трагедія вигнання і сум за батьківщиною
Ідея – уславлення любові до батьківщини
Ліричний герой скаржиться на долю, мріє про повернення на батьківщину. Настрій елегії сумний, відчувається розпач героя. Адже в ній розповідається про вигнанця, котрий живе між чужинцями.
Художні засоби “Сумні елегії”
епітети: дальня країна, тепле повітря, хвилі плинні, море безкрає,
порівняння: земля стає біла, мов мармур; суда, мов мармуром, стиснуті льодом; необроблена, мов пустка, земля
метафори (Істр хвилями плинними запобігає війні; Борей, сніги заважають нам жити; небо тремтяче, і те ніби гнобить людей; отруту страшну бистре залізо несе
Елегія закінчується розпачливим наріканням на долю, яку, на жаль, не можна змінити. Автор пише: «Горе моє! Не заходь жоден щасливий сюди. Адже так широко світ розіслався безмежно великий, Нащо ж на муки мені край цей відкрито сумний».
Елегія Овідія дає чудовий етнографічний матеріал про життя людей на початку нашої ери
f=d/4=10см
D=-1,5 дптр