Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найперспективнішою ідеологією 21 століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі наявні світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.
Сталий розвиток — це систематично керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найбільш оптимальний.
Водночас з'явились дослідження американського вченого Н. Джорджеску-Рогена, який пов'язує розвиток економіки з природними обмеженнями та робить спроби поєднати термодинаміку з економікою довкілля. Дослідження Н. Джорджеску-Рогена проводились незалежно від К. Боулдинга, який у 1966 р. був визнаний за обґрунтування довкільних проблем принципу рівноваги речовини, а також від Г.Айреса і Л.Кохрсена, які використовували підхід балансу матеріалів та вхідних і вихідних системах[2].
Варто відзначити, що досягнення оптимального варіанту розвитку декларують ряд країн, у кожної країни свій шлях розвитку. В одних цей шлях «тільки починається, у інших вже розпочався, треті вже стали на шлях сталого економічного розвитку (США, Японія, країни Європейського Союзу)»[3]. Існує багато і таких країн, яким не до сталого розвитку і вони його не сприймають. На перше місце вони ставлять одну стратегічну мету — вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються до інших держав та їхніх регіонів. Досягти сталого розвитку регіонів надзвичайно важко, адже близьке сусідство з іншими державами формує загрозу екологічної небезпеки, а глобалізація, що стрімко набрала обертів, сприяє утворенню та загостренню економічних та соціальних небезпек, що зрештою торкаються регіонального розвитку.
Особенность воспитания детей в дворянских семьях, в первую очередь, связано с положением семьи в обществе. Дворяне являлись привилегированным сословием, они представляли цвет общества государства российского. В дворянских семьях, равно как и в крестьянских, было много детей, в возрасте от 2-х до 20-лет. Каждый ребенок, родившийся в дворянской семье, получал необходимый и соответствующий его положению уход, образование и воспитание. В основном дворянские дети получали образование в Европе, соответственно и воспитание они получали европейское. В их поведении было много европейских манер, соответствующий стиль общения и взаимодействия с окружающими. Основной критерий воспитания того времени была верность своему Отечеству. Это связано с тем, что дворяне в основном быть заняты на государственной службе, что в те времени считалось очень престижным. Именно поэтому у детей воспитывали такие качества как благородство и бравый дух, почтение и уважение государя. Так как в те времена Россия довольно часто вела военные действия, в основу воспитания юношей закладывалась честь. Готовые работы на аналогичную тему Курсовая работа Особенности и принципы воспитания детей в дворянских семьях 480 ₽ Реферат Особенности и принципы воспитания детей в дворянских семьях 220 ₽ Контрольная работа Особенности и принципы воспитания детей в дворянских семьях 240 ₽ Особое внимание в воспитании уделялось физическому воспитанию. Дворянину негоже было быть хилым, тщедушным и нетерпеливым. Он должен был стойко переносить жизненные трудности и невзгоды. Ценилось такое качество как храбрость. Литературные произведения того времени красочно описывали быт и нрав дворян, а также особенности воспитания детей в дворянских семьях. Одной из особенностей являлось то, что в одной семье, мальчиков и девочек (родных братьев и сестер) принято было воспитывать раздельно. Через некоторое время после рождения к ребенку приставляли няню или кормилицу, которые и занимались его воспитанием. Дети и няньки проживали совместно. После того как дети достигали пятилетнего возраста их расселяли в разные комнаты, к мальчикам вместо няньки приставляли дядьку, который его воспитывал, следил за ним и ухаживал. Роль родителей заключалась в посещении детей и осуществлении контроля за их воспитанием. После того как ребенку исполнялось 7 лет к нему приставляли гувернера или гувернантку, которые занимались его обучением. Периодом взросления у девушек считался возраст 16 лет. С этого времени она должна была соблюдать правила приличия в обществе, принятые для девушек и женщин и того времени. Юноши считались взрослыми к 18 годам – это был возраст поступления на службу.
