Духовна музика або літургійна музика — вокальні або вокально-інструментальні (інколи інструментальні) твори на канонічні, релігійні за змістом тексти або сюжети[1]. Насамперед до духовної музики відносять твори, призначені до виконання під час богослужінь, проте з поглибленням секуляризації мистецтва, чимало жанрів духовної музики трансформувалися у світські, зберігши однак релігійне спрямування.
Серед найбільш відомих авторів духовної музики — Йоганн Себастьян Бах («Страсті за Матвієм», «Висока меса»), В. А. Моцарт (Реквієм, меса до-мінор), Дж. Верді (Реквієм, «Чотири духовні п'єси»), С. Рахманінов («Всенощна», «Літургія Івана Златоуста») та інші.
Класичні зразки української духовної музики створили М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель (духовні концерти), С. Воробкевич, М. Леонтович (Літургія св. Івана Златоустого, частини Всенощної), К. Стеценко та інші. Твір М. Лисенка «Боже великий, єдиний» став духовним гімном українців всього світу. Піонером у дослідженні музичного матеріалу українських духовних музично-поетичних текстів був духовний композитор і етнограф О. Вітошинський.
Значний сплеск інтересу до духовної музики в Україн гається з 1990-х років після здобуття Україною незалежності і зняття обмежень на пропаганду релігійних творів. Першою після великої перерви значною роботою в цьому жанрі стали «Літургії» Л. Дичко (1989, 1990). Надалі до духовної музики звертались такі композитори, як Є. Станкович, М. Скорик, В. Степурко, Г. Гаврилець, пізніше — В. Сильвестров[2]. Значний внесок у відродження та популяризацію української духовної музики зробив Микола Гобдич, засновник фестивалю «Золотоверхий Київ» та хорового колективу «Київ», у виконанні якого багато творів української духовної музики прозвучали вперше.
Объяснение:
Производство. До сих пор многие предприятия сливают жидкие отходы и отработанную техническую воду в водоёмы. К примеру, ныне закрытый Байкальский ЦБК с 60-х годов века был одним из главных факторов загрязнения озера Байкал – одного из крупнейших на Земле естественных резервуаров чистой пресной воды.
Транспорт. Выхлопные газы, реагируя с водяным паром, оседают и в итоге попадают в озёра, реки, а затем – в моря. Если же говорить о водном транспорте, то здесь опасны ещё и отработанное машинное масло, протечки топлива, слив технологических жидкостей и т. д. Также одним из факторов загрязнения являются транспортные аварии – разрывы трубопроводов и разлив нефти из танкеров.
Добыча полезных ископаемых. Здесь главные проблемы – это откачка воды (в среднем на каждую тонну угля приходится 20 куб. м воды, на тонну железной руды – 8 куб. м) с её последующим протеканием по промышленным каналам, а также использование воды для промывки руд и их концентратов – промывочные воды неизбежно растворяют часть содержащихся в руде веществ, и в водоёмы могут попасть соединения серы, мышьяка, свинца, ртути и т. д. Особенно в этом плане опасна добыча углеводородов – нефти и газа, в том числе с применением метода гидроразрыва пласта: в этом случае нередки случаи, когда жидкость разрыва (а в её состав нередко входит кислота, ингибитор коррозии, антибактериальные соединения и другие малоприятные вещества) попадает в подземные водные горизонты.
1) В(3;-4); 2) В(-3; 4); 3) В(-3; -4); 4) В(3; 4).