а різних географічних теренах розселення слов'ян, зокрема й тих, які згодом утворили східнослов'янську спільноту, усталювалися місцеві мовні діалекти. Разом з тим існувала й сукупність спільних мовних характеристик, що дозволяло соціальній верхівці СХІДНОСЛОВ"ЯНСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ вільно спілкуватися між собою.
Протягом тривалого часу вчені вважали, що писемність у східних слов'ян з'явилася у зв'язку із запровадженням християнства. Проте є підстави стверджувати, що вона виникла раніше. Адже просвітитель Кирило у 860 р. бачив у Херсонесі «руськими письменами писані» Євангеліє і Псалтир. З X ст. відома практика складання в Русі писемних заповітів про спадкоємність майна. Умови договору 944 р. передбачали, що руські посли й купці привезуть до Константинополя грамоти, підписані князем.
Якою ж була писемність? Абетка, віднайдена на стінах Софійського собору, засвідчує, що русичі користувалися власним письмом, дещо відмінним від поширеної у слов'янських країнах кирилиці, при цьому користувалися грецькими літерами. Разом із священними книгами на Русь прийшла церковнослов'янська мова (виникла на основі староболгарської), яку ще називають старослов'янською. Вона стала мовою православної церкви, освіти й культури. За її зразком, переважно на основі київської говірки, в XI ст. почала формуватися давньокиївська/давньоруська писемно-літературна мова, якою складалися літописи, юридичні пам'ятки, світські художні твори. Важливо пам'ятати, що вони обидві істотно різнилися від усної розмовної мови (їх формування в різних частинах Руської держави мало на той час свої особливості).
1) 28 : 4 = 7 — во столько раз больше.
10 • 7 = 70 кг муки надо взять.
Ответ: 70 кг.
2) 14 • 7 = 98 кг хлеба получат.
Ответ: 98 кг.