Наступает осень. Город становится желто-оранжевым. Школьники надевают портфели и идут на учебу. У взрослых заканчивается пора отпусков. Листья на деревьях меняют свою зеленую окраску на яркие красные и желтые цвета. На огородах созревают фрукты и овощи. Осень – это пора волшебных изменений.
Это время, когда все переворачивается. Это время перерождения. Разве не чудо, что зайчик сменит свою серую шубку на новую беленькую. А медведь впадет в спячку на целую зиму. Но в моем городе осень совсем другая. Это парад ярких красочных деревьев. Это перелетные птицы, которые улетают в теплые страны. Это первоклассники, которые бегают по коридорам школы. Кто-то скажет, что это совершенно обычная осень, такая у всех. Но я скажу, что это моя очень, ведь она в том городе, где я
Росте у нас в Україні ошатне дерево - горобина. Щоосені визрівають на ній червоні ягоди, які стають дуже смачними після перших морозів. Про це добре знають пташки. Зимою, коли пухкий сніг вкриває землю, пташкам важко знайти їжу. Звірям, що не впадають у сплячку, наприклад, білкам, теж нелегко - холодно їм та голодно. Тоді й стає в нагоді горобина: її ягідки висять на гілках, неначе за пташок та звірів попоїсти.
Пташки та білочки радо пригощаються ягідками. До самісінької весни на дереві горобини працює "їдальня". А коли приходить весна, пташки та звірі віддячують щедрому дереву за добро: пташки захищають горобину від гусіні та інших шкідливих комах, а з ягідок, що заховали білочки, виростають нові деревця. Так і допомагають вони один одному. І всім добре - і птахам, і звірям, і горобині.