Составьте перечень основных дат и событий личной и художественной биографии Бунина в хронологической последовательности. Типична ли биография писателя для своего времени?
1870 — в Воронеже в дворянской семье родился И.А. Бунин.
1874 — Бунины перебираются из города на хутор Бутырки под Ельцом.
1881—1886 — учеба в Елецкой гимназии, которую из-за нехватки средств закончить не удалось. Семья переезжает в имение бабушки Озерки, где под руководством старшего брата Юлия будущий писатель заканчивает гимназическое образование, а по некоторым предметам проходит и университетский курс.
1889 — И.А. Бунин начинает работать в газете «Орловский вестник». .
1891 — в приложении к «Орловскому вестнику» публикуется, но остается незамеченным первый сборник стихов Бунина.
1895 — Бунин переезжает в Петербург, затем в Москву. Знакомится с известными литераторами.
1901 — выходит в свет сборник поэзии «Листопад».
1903 — писателю присуждается Пушкинская премия за перевод «Песни о Гайавате» Г. Лонгфелло.
1909 — И.А. Бунин избран почетным академиком изящной словесности Российской академии наук.
1911—1913 — издаются прозаические произведения «Деревня», «Суходол», рассказы.
1918 — противник революции, Бунин покидает Москву и переезжает в Одессу.
1918—1919 — создается сборник художественно-публицистических очерков «Окаянные дни».
1920 — писатель эмигрирует во Францию.
1927—1933 — работа над романом «Жизнь Арсеньева».
1933 — присуждение Нобелевской премии.
1943 — выходит в свет сборник рассказов «Темные аллеи».
1953 — в Париже скончался И.А. Бунин.
Творческая биография И.А. Бунина не совсем типична для периода конца XIX — начала XX века. В отличие от многих современных ему поэтов-декадентов, он, традиционалист, входил в литературу медленно. Писатель признавался, что все настоящее у него началось после тридцати трех лет.
Также нетипично, что первую свою Пушкинскую премию Бунин получил не за оригинальные произведения, а за перевод поэмы «Песнь о Гайавате».
И.А. Бунин известен во всем мире как первый русский писатель, удостоенный Нобелевской премии.
Жизненный путь писателя в общем-то типичен для литераторов того времени: работа в периодической печати, участие в литературных кружках, переводы европейских поэтов и т.д. Судьбу Бунина, как, собственно, и всех его современников, круто изменила Октябрьская революция. Как и многие творческие люди того времени, писатель выбрал путь в эмиграцию. Но его талант там не угас, а, наоборот, окреп, благодаря чему и в отрыве от родины Бунин создает значительные произведения.
Я – справжній патріот! Я пишаюсь тим, що ти, Україно, моя рідна земля, моя ненька. Ти виростила і виплекала мене, як матір. Щодня, щохвилини вносиш в мою душу свої звичаї, традиції, культуру – своє багатство. Нема ніде полів щедріших, лісів густіших, річок прозоріших, повітря чистішого та неба синішого! Ти – велика, сильна, та могутня країна, що доводиш уже упродовж тисячоліть: від Запорізької Січі до сьогодення. Що там, уже більше десятиліття ти по праву звешся Державою, так-так, саме державою з великої літери. І я обіцяю, що роблю і буду робити все можливе, для того щоб ти, щонайменше, через століття стала наддержавою! Сьогодні я звичайна школярка. В моїх силах лише малі звершення на шляху до твого піднесення але, як ми всі знаємо: велике починається з малого. Моє мале почалося з того, що декілька років тому на найвідомішому відеохостинзі в Інтернеті я побачила відео з назвою на англійській мові “ Яка вона Україна? ”. Як виявилось пізніше, це була вирізка з однієї британської документальної телепередачі. Ця відеоробота мене просто шокувала! Режисери, як навмисне, відзняли всі твої місця, якими, так би мовити, не можна пишатись. Але ж немає ідеалу! І я впевнена, що і у Великій Британії, і в Америці, взагалі, у всіх, навіть найрозвинутіших, державах є свої злачні місця. Так чому ж не показати іноземному глядачеві твої золоті поля в пшеничному колоссі, глибокі води Дніпра, червону калину на красивій вишиванці чи просто “ Кобзаря ”, автор якого, твоя гордість, Тарас Шевченко, відомий у всьому світі. На жаль, за кордоном про тебе склалася хибна думка і я поставила перед собою ціль: довести всім, що ти – найкраща! Зараз я голова волонтерського загону в моїй школі. Ми проводимо різні агітаційні заходи, закликаючи охороняти та берегти навколишнє середовище, приймаємо участь у благодійних акціях чи просто допомагаємо самотнім людям похилого віку. І я закликаю робити це кожного! В майбутньому я хочу стати великим політиком, щоб робити все можливе і неможливе для твого подальшого розквіту, моя рідна земле! Мої друзі мене запитують:” Тобі це дійсно потрібно?” “Звісно! Це потрібно не тільки мені, це потрібно кожному з нас!”- відповідаю я без крапельки сумніву. Я закликаю всіх прославляти та возвеличувати тебе, плекати та піклуватись про тебе. А найголовніше – обрати вільний шлях в своєму житті, нести та творити тільки добро, адже одну гілочку легко зламати, а жмуток єдності не зламає ніхто. Тому що майбутнє всіх нас – твоє майбутнє! Обіцяю тобі, моя Батьківщино, що ми всі об’єднаємо свої сили, зробивши тебе ще більш могутньою державою. І через п’ятдесят років до тебе їхатимуть з усіх куточків планети як в культурний, економічний та географічний центр світу, потім з гордістю промовляючи: ”Я був в Україні!” З любов’ю, твоя сорокавосьмимільйонна дитина!
Я – справжній патріот! Я пишаюсь тим, що ти, Україно, моя рідна земля, моя ненька. Ти виростила і виплекала мене, як матір. Щодня, щохвилини вносиш в мою душу свої звичаї, традиції, культуру – своє багатство. Нема ніде полів щедріших, лісів густіших, річок прозоріших, повітря чистішого та неба синішого! Ти – велика, сильна, та могутня країна, що доводиш уже упродовж тисячоліть: від Запорізької Січі до сьогодення. Що там, уже більше десятиліття ти по праву звешся Державою, так-так, саме державою з великої літери. І я обіцяю, що роблю і буду робити все можливе, для того щоб ти, щонайменше, через століття стала наддержавою! Сьогодні я звичайна школярка. В моїх силах лише малі звершення на шляху до твого піднесення але, як ми всі знаємо: велике починається з малого. Моє мале почалося з того, що декілька років тому на найвідомішому відеохостинзі в Інтернеті я побачила відео з назвою на англійській мові “ Яка вона Україна? ”. Як виявилось пізніше, це була вирізка з однієї британської документальної телепередачі. Ця відеоробота мене просто шокувала! Режисери, як навмисне, відзняли всі твої місця, якими, так би мовити, не можна пишатись. Але ж немає ідеалу! І я впевнена, що і у Великій Британії, і в Америці, взагалі, у всіх, навіть найрозвинутіших, державах є свої злачні місця. Так чому ж не показати іноземному глядачеві твої золоті поля в пшеничному колоссі, глибокі води Дніпра, червону калину на красивій вишиванці чи просто “ Кобзаря ”, автор якого, твоя гордість, Тарас Шевченко, відомий у всьому світі. На жаль, за кордоном про тебе склалася хибна думка і я поставила перед собою ціль: довести всім, що ти – найкраща! Зараз я голова волонтерського загону в моїй школі. Ми проводимо різні агітаційні заходи, закликаючи охороняти та берегти навколишнє середовище, приймаємо участь у благодійних акціях чи просто допомагаємо самотнім людям похилого віку. І я закликаю робити це кожного! В майбутньому я хочу стати великим політиком, щоб робити все можливе і неможливе для твого подальшого розквіту, моя рідна земле! Мої друзі мене запитують:” Тобі це дійсно потрібно?” “Звісно! Це потрібно не тільки мені, це потрібно кожному з нас!”- відповідаю я без крапельки сумніву. Я закликаю всіх прославляти та возвеличувати тебе, плекати та піклуватись про тебе. А найголовніше – обрати вільний шлях в своєму житті, нести та творити тільки добро, адже одну гілочку легко зламати, а жмуток єдності не зламає ніхто. Тому що майбутнє всіх нас – твоє майбутнє! Обіцяю тобі, моя Батьківщино, що ми всі об’єднаємо свої сили, зробивши тебе ще більш могутньою державою. І через п’ятдесят років до тебе їхатимуть з усіх куточків планети як в культурний, економічний та географічний центр світу, потім з гордістю промовляючи: ”Я був в Україні!” З любов’ю, твоя сорокавосьмимільйонна дитина!
1874 — Бунины перебираются из города на хутор Бутырки под Ельцом.
1881—1886 — учеба в Елецкой гимназии, которую из-за нехватки средств закончить не удалось. Семья переезжает в имение бабушки Озерки, где под руководством старшего брата Юлия будущий писатель заканчивает гимназическое образование, а по некоторым предметам проходит и университетский курс.
1889 — И.А. Бунин начинает работать в газете «Орловский вестник». .
1891 — в приложении к «Орловскому вестнику» публикуется, но остается незамеченным первый сборник стихов Бунина.
1895 — Бунин переезжает в Петербург, затем в Москву. Знакомится с известными литераторами.
1901 — выходит в свет сборник поэзии «Листопад».
1903 — писателю присуждается Пушкинская премия за перевод «Песни о Гайавате» Г. Лонгфелло.
1909 — И.А. Бунин избран почетным академиком изящной словесности Российской академии наук.
1911—1913 — издаются прозаические произведения «Деревня», «Суходол», рассказы.
1918 — противник революции, Бунин покидает Москву и переезжает в Одессу.
1918—1919 — создается сборник художественно-публицистических очерков «Окаянные дни».
1920 — писатель эмигрирует во Францию.
1927—1933 — работа над романом «Жизнь Арсеньева».
1933 — присуждение Нобелевской премии.
1943 — выходит в свет сборник рассказов «Темные аллеи».
1953 — в Париже скончался И.А. Бунин.
Творческая биография И.А. Бунина не совсем типична для периода конца XIX — начала XX века. В отличие от многих современных ему поэтов-декадентов, он, традиционалист, входил в литературу медленно. Писатель признавался, что все настоящее у него началось после тридцати трех лет.
Также нетипично, что первую свою Пушкинскую премию Бунин получил не за оригинальные произведения, а за перевод поэмы «Песнь о Гайавате».
И.А. Бунин известен во всем мире как первый русский писатель, удостоенный Нобелевской премии.
Жизненный путь писателя в общем-то типичен для литераторов того времени: работа в периодической печати, участие в литературных кружках, переводы европейских поэтов и т.д. Судьбу Бунина, как, собственно, и всех его современников, круто изменила Октябрьская революция. Как и многие творческие люди того времени, писатель выбрал путь в эмиграцию. Но его талант там не угас, а, наоборот, окреп, благодаря чему и в отрыве от родины Бунин создает значительные произведения.