Сыр өңірі – белгілі бір дәстүрдің ғана жеке дамыған жері емес, тоғыз жолдың торабы, сан түрлі тарихи оқиғалар мен көзқарастар бір мүддеге тоғысқан өлке. Сол себепті өңірде өмір сүрген жырау, жыршы, ақын, күйші, әнші, сал – серілер шығармашылығы әлем әдебиетінде сирек кездесетін құбылыс ретінде өзіндік сипаты басым өнер түрі есебінде айрықша назар аударады. Сыр елінде өмір сүріп, аты үш жүзге мәлім болған ақын – жырауларымыз ұрпақ тәрбиесіне, инабаттылық пен ой – өрісінің дамуына, эстетикалық талғам биігінен көрінуін басты назарда ұстаған.Мысалыға, атақты Ешнияз сал, Жиенбай Дүзбенбетов, Сәрсенбай Бөртебаев, Тұрымбет Салқынбаев, Тасберген Құлманов, Шегебай Бектасұлы, Рүстембек Жиенбаев, Дайырдың Оңғары, Молдахмет Дабылов, Жүсіп, Ібаш, Дүйсен, Мұзарап, Үбісұлтан, Әкімгерей, Көшеней тағы басқа да есімі елге кеңінен танылған жыршы-жыраулардың туған, өмір сүрген жері Сыр бойы, Қасиетті Қармақшы жері.
ответ:
постановка проблеми. питання про взаємовпливи в розвиткові
педагогіки, культури й мистецтва не є новим. воно постійно постає перед
істориками педагогіки, істориками культури, мистецтвознавцями. дійсно,
автохтонного розвитку мистецтва окремо взятої країни, що не підлягало
ніяким зовнішнім упливам, практично ніколи на існувало. тому, колирозглядуємо історію педагогіки європейського регіону, необхідно
водночас вивчати й ті явища, що впливали на його розвиток.
прийняття в київській русі християнства за константинопольським
зразком свого часу визначило пріоритети й завдання освіти на тисячоліття
вперед. візантійський менталітет, що був перенесений на київський ґрунт,
поєднався тут із прадавніми слов’янськими традиціями. таким чином,
розуміння витоків шкільної освіти в україні є необхідною умовою для стратегії
її розвитку, передбачення та прогнозування можливих наслідків.
аналіз актуальних досліджень. на внеску однієї історико-культурної
традиції в іншу, що дає їй можливість далі повноцінно розвиватися,
неодноразово наголошував г. гегель [4]. про часткову «трансплантацію»
візантійської релігійно-музичної спадщини з її компонентом духовного
виховання вів мову у своїх працях д. ліхачов [7]. місцю візантійського
музичного виховання в церковній обрядовості київської русі присвячені
роботи і. арванітіса, б. асаф’єва, п. гнедича, н. єфимової [1; 2; 5; 6].
незважаючи на достатню кількість досліджень, присвячених місцю
візантійської спадщини в музичному вихованні київської русі, недостатньо
таких, де б аналізувалося спільне та відмінне у візантійській і давньокиївській
традиціях, або мова йшла би про «діалог» культур, а не про
«трансплантацію» грецької культури на слов’янський ґрунт. тому мета
дослідження ‒ виявити спільні та відмінні риси музики візантії та київської
русі, показати відповідність змісту музичного виховання загальному рівню
розвитку культури суспільства та орієнтованість змісту музичного
виховання на певну культурну, релігійну чи національну традицію.
методи дослідження. з метою виявлення спільного та відмінного у
візантійський і давньоруській традиціях музичного виховання
використовувалася низка методів: історико-порівняльний – для відтворення
подій культурно-історичного процесу; аналогії та компаративістики – для
виявлення особливостей становлення давньокиївської системи музичного
